Салій нічого не відповів. Пішов, опустивши плечі, утомлений і виснажений. Справді, тепер йому крутитися в ополонці — ляснули всі надії та честолюбні сподівання, тепер він нуль без палички, бур’ян на узбіччі, топтати який може, хто хоче.
Він сів на трамвай і доїхав до Будинку офіцерів. Зайшов у перукарню, поголився, пішки дістався до інституту. Знав Некричеву звичку з’являтися на роботу трохи раніше — хотів з’ясувати стосунки, можливо, вчинити скандал, сам не знав, як усе обернеться, але відчував необхідність висловити Некричу все, що думає про нього. Однак біля інститутського під’їзду рішучість покинула Салія, уже взявся за ручку дверей, проте знайшов у собі силу волі, повернувся і швидко попрямував до Хрещатика. Піймав таксі і поїхав додому.
20
Зранку Некрича викликали до райкому і повідомили, що сталося з Салієм.
— Від кого, від кого, а від Володимира Борисовича не чекав, — сказав секретар райкому якось утомлено, навіть розгублено. — Перевіримо факти — якщо підтвердяться, самі розумієте… — Він безнадійно розвів руки.
Вийшовши з райкому, Іван Михайлович постояв на вулиці, збираючись з думками, і поїхав до Салія.
Йому відчинив сам Вов — у домашньому халаті й тапочках, обличчя пом’яте і очі зовсім потонули в щілинах.
— Ви?.. — Салій посірів, побачивши Некрича. — Ви? Для чого?
— Є розмова, Володимире Борисовичу, не проженете?
Вов відсторонився, і Некрич переступив поріг. Подав Салієві руку, але той ступив крок назад, демонстративно заклавши руки за спину, й Некрич лише знизав плечима. Мовчки стояли один перед одним — Некрич виглядав розгубленим, а Салій оговтався і гнівно зблискував очима.
— Здається, я помилився, і мені не треба було приходити сюди, — нарешті порушив мовчанку Іван Михайлович. — Прошу вибачення…
Він позадкував, та Салій зупинив його:
— Ви!.. — вигукнув. — Ви насмілилися прийти до мене! Як вам не соромно? Після провокації, яку розіграли так вправно!
— Бачу, ви просто не в гуморі, Володимире Борисовичу… Що за провокація? Здається, ви починаєте ставити усе з ніг на голову. Це я міг би назвати вашу статтю провокаційною.
— Голуб! — мало не закричав Салій. — Голуб миру з яструбиними пазурами. Не прикидайтеся, це ви підіслали вчора до мене бандюг, щоб дискредитувати й позбавитися конкурента. — Побачивши у Некричевих очах щире збентеження, вів далі вже не так упевнено: — Ніколи не гадав, що ви можете опуститися до такого…
— До чого? Прошу пояснити.
— Вчора Павлюк святкував день народження, я був у нього, і увечері біля Павлюкового будинку до мене чіпляються два хулігани, влаштовують бійку. Я не був п’яний і все пам’ятаю: їх купили, підіслали до мене.
— Сьогодні вранці мене викликали до райкому й повідомили, що вас затримала міліція.
— Більше того, складено протокол, і довелося ніч провести у витверезнику.
— Вважаєте, у всіх цих неприємностях винен я?
— Хто ж іще?
Некрич замислився на кілька секунд.
— Я прийшов до вас, Володимире Борисовичу, щоб спокійно розібратися у всьому.
— Чого тут розбиратися, тепер я нуль, і Павлюк перший голосуватиме за виключення мене з партії.
— Уже встигли побачитися з ним?
— Не мав іншого виходу.
— А чого ви чекали од Павлюка? Дбає лише про себе…
— Хочете сказати?..
— Так, хочу. Давайте домовимося: я зараз скажу все, що думаю і про вас, і про ситуацію, яка склалася в інституті. А потім разом порадимося, як залагодити вашу справу.
Салій нервово сіпнувся.
— Сипатимете сіль на рани? Але добре, заходьте.
Володимир Борисович запропонував Некричеві крісло у вітальні, сам примостився на пуфику.
— Уважно слухаю вас…
— У будь-якому випадку, трапилося б з вами щось чи ні, я наполягав би на цій розмові… — почав Некрич.
— Тепер на рівних розмови не вийде: тільки добиватимете лежачого.
— Можете вірити мені чи ні, але я вперше чую про ваші вчорашні… — Некрич затнувся, шукаючи слова, — пригоди.
— Однак учора ввечері на квартиру Павлюка дзвонила начебто Гпідашева секретарка, хотіла довідатися, чи присутній я там.
— Я не детектив і навряд чи допоможу вам. Але повторюю: я не маю до вашої історії ніякого відношення. Давайте більше не говоритимемо про не.
— Ще вчора я був вашим єдиним конкурентом…
— Мабуть. Але існують на світі люди, які не бруднять собі руки в конкурентній боротьбі.
— Натяк зрозумів… — процідив Салій. — Проте сьогодні ми в нерівних умовах, і я не можу відповісти…