Он клишає навстріч по хіднику Шрів, угодовано-поважний, окуляри поблискують калюжками попід біжучим листям.
— Там я дав Дияконові записку, щоб йому дісталися кілька речей. Мене, можливо, цілий день не буде, то ти не видавай йому нічого сьогодні, добре?
— Гаразд. — Придивляється до мене. — Слухай, а чим ти, власне, займаєшся сьогодні? Видженджурився та й блукаєш, мов індійська вдова перед самоспаленням. От на психології вранці ти ж не був?
— Та нічим особливим я не займаюсь. Тож не видавай нічого — до завтра.
— А що то в тебе там теліпається?
— А, нічого такого. Підметки підбив на туфлі. То нічого не видавай до завтра, чуєш?
— Чую. Гаразд. Ой, згадав: там тобі лист. Забрав? На столі лежав.
— Ні.
— То на столі він. Від Семіраміди. Водій привіз близько десятої.
— Добре. Заберу. Цікаво, що їй треба цим разом.
— Гадаю, черговий концерт джентльменського банд-оркестру. Трутуту, тратата, Джеральду гіп-гіп-ура. «Ану трішки гучніш по барабану, Квентіне!» Який я радий, що не джентльмен, хвала Богу.
І почовгав собі далі, ніжно пригортаючи до грудей, мов дитя, книжку, трішки безформний, угодовано-зосереджений. Вуличні ліхтарі Ти так гадаєш тому що з роду Компсонів один був губернатором і троє генералами а в маминім роду ні того ні тих?
всяка жива людина краща всякого мертвого але ніхто ні з-поміж живих ні з-поміж мертвих не буває аж надто ліпшим за будь-кого живого чи мертвого Але в думках маминих вона вже винна. Доконано. Доконано. То виходить ми всі отруєні Ти плутаєш гріх із пристойністю Жінки цих речей не сплутують Твоя мати дбає про пристойність А гріх то чи ні про це вона й не помислить
Джейсон Я мушу поїхати геть Лишу всіх на тебе а з собою тільки Джейсона візьму та й подамся десь туди де ніхто нас не знає аби він дістав змогу вирости й забути все це Інші не люблять мене вони ж ніколи й нічого не любили У них отой компсонівський егоїзм і облудна гордість Тільки до Джейсона моє серце прихилялося без страху
дурниці з Джейсоном усе гаразд Я про те що коли ти піддужчаєш то ви з Кедді могли б поїхати до Френч Лік
і лишити Джейсона тут де тільки ти та кілька кольорових
там вона його забуде і всі поговори вщухнуть знайшла не смерть на солонім лизі
можливо там би я знайшла мужа для неї а не смерть на солонім лизі
Під’їхав трамвай, зупинився. Дзиґарі все ще видзвонюють половину. Я сів у, й трамвай рушив, вимочивши, мов промокальний папір, ту часову половину. Ні, таки не половину, а три чверті. Ну, маю ще якихось хвилин десять у запасі. Й геть із Гарварду з мрії матері твоєї за продане пасовисько Бенджіне за
І за що покарав мене Бог отакими дітиськами Наче покарання Бенджаміном було недосить так тепер вона ганьбить рідну матір не шанує вже ніскілечки А я ж стільки перетерпіла за неї мріяла плани будувала гибіла в юдолі печалей А вона ж відколи очі свої вперше розплющила ані разу не подумала про мене з любов’ю Іноді як гляну на неї то й чудуюся чи моя це дочка Один тільки Джейсон відколи я вперше узяла його на руки ні разу не завдав мені ані найменшої прикрості І я вже тоді зрозуміла що саме він буде мені й радістю і спасінням Я гадала Бенджамін то достатня мені кара за всі гріхи мої думала ним покарано мене за те що я відкинувши дівочу свою гордість пішла за чоловіка що мав мене за нерівню собі Я й не нарікаю Саме Бенджамінові дісталося моєї любові більше ніж усім іншим і я завжди мала це за обов’язок свій хоча серцем я хилилася більше до Джейсона Але тепер я бачу що мало ще перестраждала бачу що маю спокутувати не тільки свої але й твої гріхи Але в чому ж ти такий грішний За які гріхи твоїх високородних предків карає мене Бог Одначе Компсонам ти завжди знаходиш виправдання І тільки Джейсон у тебе поганий бо в ньому більше від Бескомів ніж від Компсонів У той час коли твоя рідна донька моя крихітка впала так низько Ми низького роду ми лиш Бескоми і ще дівчинкою мене вчили що жінки бувають або порядні або непорядні й середини тут не може бути Та коли я малесеньку її на руки брала пестила чи ж могла я здумати що донечка моя впаде аж так низько Я ж з очей її зчитую Гадаєш вона тобі розповість Ні вона притаєна Ти її не знаєш А я знаю про неї такі речі що я швидше б померла з сорому ніж розкрила б їх тобі Що ж лай гудь і далі Джейсона та дорікай мені що научаю його стежити за нею от ніби це злочин який тоді як рідна твоя дитина дочка Знаю ти його не любиш радий вірити поганим байкам про нього Ніколи ж ти Так так глузуй з нього як ти вічно з Маврі глузуєш Завдати мені більшого болю ніж твої діти завдали ти все одно вже не можеш Незабаром я помру й нікому вже буде любити Джейсона та захищати його від цього Що день Божий дивлюсь я на нього зі страхом чи й у ньому не почала вже виявлятися ота компсонівська кров адже на очах у нього сестра його бігає на побачення з тим як ти там його називаєш А ти хоч раз його бачив То хоч мені дай змогу з’ясувати хто він Я ж не для себе мені бридко й глянути на нього я ж тільки заради вас аби вас захистити але ж кому до снаги боротися з поганою кров’ю Ти й мені не дозволяєш То виходить ми повинні отак-о сидіти згорнувши руки й дивитись як вона не тільки плямує твоє ім’я але й саме повітря заражає яким дихають твої діти Ні дозволь мені поїхати геть я не можу витримати більше віддай мені Джейсона а собі лиши їх усіх Джейсон моя плоть і кров а вони чужі чужаниці геть не мої я боюся їх Візьму Джейсона й заїду десь туди де нас ніхто не знає і навколінці молитиму Бога хай простяться мені гріхи мої та хай омине Джейсона це прокляття та хай дозволить Господь нам забути що ви взагалі існували на світі