— Було б вино, а джентльмени не відмовляться, — обізвався Споуд. — Правда, Шріве? її колін, голова обличчям до неба і дух жимолості на її щоках на горлі
— І від пива так само, — відповів Шрів. І знову торк мені коліно. Я знову відсунув ногу. мов тонка верства бузкової фарби знай про нього та про нього ніби ставлячи його поміж нас
— Тоді ти не джентльмен, — уколов його Споуд. аж поки обриси її розпливлися не в пітьмі
— Ні, я — канадець, — відказав Шрів. усе про нього та й про нього весла виморгують його далі й далі морг та морг ув англійських автомобілістів каскетки а весь час мчить долом а вони двоє злютувалися одне в одному навіки а ще ж він був у війську людей убивав
— Обожнюю Канаду, — мовила міс Дейнджерфілд. — Дивовижна країна!
— А одеколон доводилося тобі пити? — запитав Споуд. однією рукою він міг підняти її посадити собі на плече й помчати з нею Біжка
— Ні, — сказав Шрів. біжка звір із двома спинами і злилася розпливлася вона в морганні весел біжка Евбулеєві свині біжка спарувавшись за скільки ж їх Кедді
— Та й мені не доводилося, — признався Споуд. Вже й не знаю забагато в мені кипіло щось жахливе щось жахливе Батьку я скоїв Та хіба ти вже й Ми ж не те не те робили невже те
— …і Джеральдів дідусь завжди сам нарве тобі м’яти до сніданку, поки ще роса на ній. Навіть старому Вілкі не дозволяв її чіпати — пам’ятаєш, Джеральде? — завжди сам, було, наскубе й сам скухторить джулеп за своїм власним рецептом. Ну й педант він був у цьому, неначе діва стара: і виважить, і відміряє дозу — все за тим рецептом, що в голові у нього. Напам’ять знав його, а поділився лише з одним чоловіком, а саме — з авжеж у нас було те і як ти могла забути якщо стривай я тобі нагадаю як це було то був переступ страшний переступ ми скоїли цього не приховаєш гадаєш можна приховати але стривай Бідолахо Квентіне ти ж ніколи не коїв того правда? А я розкажу тобі як це було розповім батькові тоді хоч-не-хоч бо ж ти любиш батька і тоді ми відійдемо на посміх людський та жаху чисте полум’я я змушу тебе підтвердити що це було я дужчий за тебе змушу тебе пригадати це було ти гадала то були вони але то був я послухай я ошукував тебе весь час то був я ти гадала я був у будинку де та клята жимолость намагаюся не думати про гамак кедри таємні сплески подихи злилися водно п’ють шалені зітхання так Так Так так
— …самого його ніхто б не змусив пити виноградне, але він завжди казав, що без кошика вин (і в якій це книжці ви вичитали? Чи не в тій, де про канотьє?) джентльмени на пікнік не їздять чи любила ти їх Кедді чи любила ти їх Коли вони торкали мене я вмирала
заклякла в дверях на мить а наступної Бенджі як заволає і тягне її за сукню та нагору східцями й волає ще нагору східцями в коридор волає і підштовхує ще вище до ванної а вона стала спиною до дверей притулилась закривши рукою обличчя а він реве й силкується запхнути її до ванної коли ж вона спустилася до вечері Ті-Пі якраз годував його і він знову завівся просто запхинькав спочатку а як підійшла й торкнула його він як заволає стала вона там а очі її загнаними пацюками метаються потім я біжу в сірих сутінках пахне дощем і всіма квітковими духмянощами якими тільки насичене це вільге повітря а цвіркуни як розпильгучилися в траві але вкупі зі мною мандрує й якийсь острівець тиші Фенсі дивиться на мене через паркан плямиста мов клаптикова ковдра на мотузці і я подумав от чорнюк клятий знову забув дати їй корм і біжу вділ у тій порожнечі цвіркунячій цвіркотливій що поковзом неначе подих по люстерку вона лежить у струмку а голова на піщаній виспі й вода обтікає її стегна на воді ледь світліше ніж деінде подолок намок колихається важко з боків течії в такт те колихання згасає і виникає знову зі свого ж таки струменіння я став на березі й чую жимолость на тому водному просвітку повітря мов мрякою жимолостевою насичене а ще пильгученням цвіркунячим це щось таке що й шкірою відчувається
що Бенджі все ще плаче
не знаю так ні не знаю
бідолаха Бенджі
я сів на березі трохи волога трава а тоді бачу промочив туфлі
вийди з тієї води збожеволіла
а вона й не зворухнеться її обличчя біла невиразна пляма вирізнена посеред білої невиразності піску її волоссям
негайно вийди