не ваш це клопіт
потім я почув як губи мої вимовили даю вам строку до хвилини коли зайде сонце щоб увечері вас уже не було в місті
він відламав ще трохи кори й кинув у воду а тоді поклав великий шмат кори на поруччя скрутив цигарку тими своїми двома спритними порухами й щиглем послав сірника за поруччя
а якщо я не поїду геть то що ти зробиш
уб’ю вас хоч я й здаюся вам хлопчаком
дим двома струменями з його ніздрів розділив йому обличчя надвоє
а скільки ж тобі років
мене аж затрясло а руки мої на поруччі і я подумав якщо перестану триматися ними то він збагне чому
даю вам строку до вечора
слухай друзяко забув як тебе звати Бенджі це ім’я дурника вашого а твоє ж як
Квентін
це губи мої вимовили а зовсім не я
даю вам строку до заходу сонця
обережно він зняв попіл з цигарки об поруччя зробив це поволі ретельно от ніби олівця підстругав а руки мої перестали тремтіти
послухай даремно хлопче ти береш це так близько до серця не ти ж за неї відповідаєш ну не я то був би в неї хтось інший
а чи була у вас коли-небудь сестра
ні не було але всі вони суки
я хотів уліпити йому долонею ляпаса погамувавши бажання вдарити кулаком та його рука так само швидко мою перехопила цигарка полетіла за поруччя тоді я замахнувся шуєю але й цю він упіймав коли цигарка ще й не торкнулася плеса стис обидві мої руки однією своєю а друга шасть під пахву піджака за його плечима сонце і десь там за сонячним сяйвом співає пташка дивимось один на одного а пташка співає тоді він випустив мої руки
глянь сюди
він зняв ту кору з поруччя й кинув у воду кора бульк під воду й виринула її течією підхопило його рука лежить на поруччі тримає недбало револьвер ми стоїмо чекаємо
влучиш у неї звідси
ні
кора пливе в лісі ніщо ані шелесне пташка знову проспівала вода жебонить ось він звів револьвер і зовсім не цілячись кора зникла а потім уламки її випливли віялом він іще влучив два шматочки завбільшки з долар срібний
мабуть досить
він відкрив барабан дмухнув у цівку ось розтав тонесенький димок він перезарядив три гнізда закрив барабан і простяг мені револьвер руків’ям до мене
навіщо я не маю наміру змагатись
він знадобиться тобі якщо судити з твоїх слів даю тобі цей бо ти переконався як добре він влучає
та йдіть ви до дідька зі своїм пістолем
я знову замахнувся він упіймав обидві мої руки та я ще довго силкувався його вдарити а тоді побачив його мов крізь кольорове скло чув як шумить моя кров та ось знову завидніло небо й гілля на його тлі й призахідне сонце в тому гіллі а він підтримує мене не дає впасти
ви вдарили мене
відповіді не розчув
що
так чи вже минулось
все гаразд пустіть
він пустив мене я притулився до поруччя
як самопочуття
облиште мене зі мною все гаразд
сам зможеш дійти додому
геть ідіть лишіть мене самого
краще б тобі не пішки йти а коня мого взяти
ні їдьте собі геть
а тоді почепиш вуздечки на сідло й пустиш і кінь сам повернеться до стайні
одчепіться ідіть геть дайте мені спокій
я сперся на поруччя задивився на воду чув як він відв’язав коня й поїхав геть а за хвильку я вже й не чув нічого крім води а потім ту пташину тоді зійшов з моста й сів спиною притулившись до дерева потім і потилицею і заплющив очі сонячна латка впала на мої повіки і я відсунувся трохи обкрутнувшись навколо стовбура знову проспівала пташка вода дзюрчить а тоді все ніби відкотилося десь геть від мене і я вже не відчував нічого почувався майже добре після всіх цих днів і ночей коли жимолость із пітьми накочувалася до моєї кімнати а я все намагався заснути майже добре хоча трохи перегодом я збагнув що зовсім він мене й не стукнув що він просто збрехав заради неї ж а мене просто млості взяли мов яке дівчисько але навіть це більше вже не важило для мене і сидів я отак притулившись до дерева а сонячні зайчики ковзають по обличчю неначе жовте листя тріпоче на гілці сиджу отак наслухаю воду й не думаю ні про що на світі й навіть коли вчув шпарке тупотіння коня то не розплющив очей чую тільки як шелеснув пісок збитий раптово зупиненими копитами та ще як хтось біжить та як зашастали по моєму обличчю її тверді пальці