— А я знаю принаймні ще одного чоловіка, якому не все у цій історії втямки, — я кажу. Зупинив авто перед школою. Вже якраз продзвонили на перший урок, останні учні заходили. — Ну, хоч раз ти не спізнилася, — кажу. — То ти сама зайдеш і відсидиш усі уроки, а чи й мені зайти і всадити тебе за парту? — Висіла з автівки, дверцятами хряснула. — І затям мої слова! — я їй навздогін. — Я не жартую з тобою. Хай тільки ще раз почую, що ти шастаєш-ховаєшся по завулках із кимсь із тих клятенних шалапутів.
На ці слова Квентіна обернулась.
— Ніде я не шастаю й не ховаюсь, — заявила вона. — Я всім кидаю виклик: усі знайте все, що тільки я роблю.
— Та всі й так знають, — запевняю її я. — Всім людям цього міста відомо, хто ти така. Але я такого більш не попущу, чуєш? — кажу їй я. — Особисто мені начхати на твою поведінку, — говорю. — Але в цьому місті я посідаю певне становище, і я не попущу, щоб дівчина з моєї родини поводилася, мов гуляща чорнючка. Ти мене чуєш?
— Та начхати мені, — каже вона. — Хай я й погана буду, і в пекельному вогні мені горіти. Але краще вже в пеклі, ніж будь-де, де є ви.
— Ще раз почую, що ти прогуляла уроки, то я тобі таке життя влаштую, що й справді в пекло захочеш, — я їй. А вона круть від мене й побігла через подвір’я. — Затям: ще тільки раз! — гукнув їй навздогін. А вона навіть не озирнулася.
Я зазирнув на пошту, забрав листи, а тоді вже й до крамниці. Поставив машину, заходжу, а Ерл дивиться на мене. Я повичікував мить, щоб він одчитав мене за спізнення, але він тільки й сказав:
— Там прибули ті культиватори. То допоможи дядечкові Джобу виставити їх.
Я вийшов на задвірок, а там старенький Джоб знімає з них кріплення — зі швидкістю десь три шворні за годину.
— До моїх чорнюків тобі б, щоб на мене працював, — кажу йому. — Там у моїй кухні годуються всі нікудишні чорнюки міста, й тебе тільки бракує.
— Я працюю на тих, хто платить мені по суботах, — каже він. — А як це пороблю, то не лишається в мене часу, щоб догоджати іншим. — Наживив гаєчку. — А тут у нас, на весь край, — каже, — тільки один-єдиний трудяга й знайшовся — довгоносик бавовняний.
— Еге ж, щастя твоє, що ти не довгоносик бавовняний та що не чекаєш нажахано на прибуття цих культиваторів, — кажу йому. — А то б ти на смерть запрацювався, поки вони не прибули, щоб тебе знешкодити.
— Що правда, то правда, — каже він. — Кепсько доводиться бідолашному довгоносикові. Що день Божий гарувати доводиться йому на цьому пекельному сонці та й коли ллє. Немає ж бо в довгоносика ґанку, щоб умоститися та й спостерігати звідтіля, як кавуни достигають. І субота для нього анічогісінько не означає.
— Був би я твоїм хазяїном, — кажу йому, — то й тобі субота анічогісінько не важила б. Ану звільняй ці штуки від тари та й тягни їх у приміщення!
Листа від неї я розпечатав першого й вийняв чек. Суто жіноча пунктуальність. На цілих шість днів затримала. А ще прагнуть переконати нас, що й вони спроможні вести справу, як і чоловіки, незгірш. Цікаво, скільки б протримався в бізнесі чоловік, котрий вважав би шосте квітня за перший день місяця. Коли матінці надішлють місячне повідомлення з банку, вона ж неодмінно зауважить дату й захоче довідатися, чому я свою платню вніс на рахунок аж шостого числа. Такі речі жінці просто не приходять до голови.
«Мій лист про святкову сукню для Квентіни лишився без відповіді. Невже він не дійшов до вас? Немає відповіді на обидва мої останні листи до неї — хоча чек, який я вклала в другий лист, подано до оплати разом із черговим вашим. Чи не захворіла вона? Негайно сповісти мене, а то я приїду й сама все з’ясую. Адже ти обіцяв давати мені знати, хай-но у неї виникне потреба в чому-небудь. Чекаю на відповідь до 10-го. Ба ні: краще негайно надішли телеграму. Ти розкриваєш мої листи до неї. Я це знаю так достеменно, ніби це на власні очі бачила. Негайно телеграфуй мені, що з нею, на ось цю адресу…»
Тут Ерл загорлав на Джоба, щоб той швидше крутився, тож я сховав листи й вийшов на подвір’я, аби розворушити чорнюка трішки. Ні, нашому краю таки необхідні білі працівники. А ці клятущі ледарі чорнопикі хай би поголодували рік-два та й усвідомили, яке у них було солодке життя.