— Все одно мало буде вам радості, хай навіть вони там і скінчили, — кажу я. — Зразу ж кинуться запрягати та й додому, хто куди, і добре, як дістануться ще до півночі.
— То що ж, — каже Ерл. — Хоч розважилися. Не біда, якщо вони, бува, й потратяться на таке діло. Фермер на тих своїх пагорбах гарує, мов каторжник, а отримує від того так мало.
— Жоден закон не примушує їх обробляти їхні пагорби, — кажу я. — Чи й долини.
— А де б ми з тобою були, коли б не фермери? — каже Ерл.
— Особисто я оце лежав би вдома, — кажу. — І на лобі в мене був би пухир з льодом.
— Надто часті в тебе оті головні болі, — зразу ж Ерл мені й зауваження. — Чом не обстежиш свої зуби як слід? Він уранці тобі всі їх належно оглянув?
— Хто — він? — перепитую.
— Ти ж казав, що був у зубного.
— Вам прикро, що у мене в робочий час бувають головні болі? — питаю. — Вас це дратує?
Он уже вони у провулку, валом валять із вистави.
— Ідуть уже наші гуляники, — Ерл каже. — Ану ж скочу я за шинквас!
І вийшов. Якесь воно цікаве явище: хоч би на що ти поскаржився, чоловік порадить тобі сходити до дантиста, а жінка — оженитись. І завжди саме так: у кого ніколи й нічого в житті не виходить, той неодмінно стане повчати тебе, як вести справу. А чи ті зачухані професори з коледжу: пари цілих шкарпеток за душею не мають, а вас навчатимуть, як за десять років заробити мільйон, а жінка, що й разу не спромоглася вийти заміж, залюбки візьметься напучувати вас, як завести сім’ю.
Ось і старенький Джоб заїхав на подвір’я. Коли нарешті він накрутив віжки довкола держака для нагайки, я й питаю його:
— Ну то як, сподобалися артисти?
— Я там не був, — відповідає. — Але якщо мене захочуть арештувати цього вечора, то знайдуть саме в тому наметі.
— Так я тобі, чортяці, й повірив, — кажу. — Таж від третьої години щось десь тебе носить. Містер Ерл допіру виходив сюди у двір, тебе шукав.
— Я ділом займався, — відповідає старий. — Містер Ерл знає, де я був.
— Може, ти його й обдуриш, — кажу, — але не бійся, я тебе не викажу.
— Аякже, — говорить, — кого ж іще мені тут дурити, крім нього? Яке мені пуття морочити того, з ким наприкінці суботи ми що бачилися, що й ні? Ба ні, вас я ні морочити, ні дурити не стану, — провадить старий. — Занадто вже великий ви хитрун, щоб мені вас перехитрувати. Що правда, то правда, — додає, умощуючи, та так там уже заклопотано, тих крихітних п’ять чи шість пакуночків у фургон. — Ви з хитрунів хитрун. Таж у всьому місті не знайти за вас хитрішого. Що вже є тут один чоловік, такий, що й сам себе за пояс заткне, а ви й його круг пальця водите. — Тут він заліз у фургон, одкрутив віжки.
— Хто ж він, той чоловік? — питаю Джоба.
— А містер Джейсон Компсон! — відказує. — Вйо, здохляко!
Одне колесо в нього от-от відпаде. Провів поглядом: чи ж доїде хоч до кінця провулка, не розвалившись? Ото дай чорнюкові фургона чи бричку яку. Кажу матінці: в тій старезній чортопхайці соромно ж і людям на очі потикатись, а ви її зберігаєте в каретнику, аби тільки раз на тиждень провезти в ній того вічного малюка до цвинтаря. Кажу ще: він-бо не перший, кому не все до смаку, що доводиться робити. А я б ото з ним так: або в машині катайся, як усі культурні люди, або сиди вдома. От ніби він тямить, куди чи на чім його везуть, а нам тримати для нього той ридван та ще коня, аби він чинив виїзд по неділях надвечір.
А Джоба воно зовсім не хвилює, відпаде те колесо чи ні, — йому аби тільки не задалеко ноги трудити. Ото я й кажу: їм місце — тільки в полі, горба гнути від рання й до смеркання. Ситість, легка робота — то найгірше для них. Поживе чорнюк трохи з білими, як у Бога за пазухою, — а завтра ти його хоч на смітник викидай. Такі спритники робляться з них — у вічі тобі каже, що зробив роботу, а він її й не думав робити. От, приміром, Роскус у житті своєму припустився єдиної помилки — взяв якось-то та й помер. Вулюґати й красти мастаки, ну а огризатися будуть тобі щодень нахабніш, аж поки й доведуть, що схопиш якусь дошку чи що там та й приб’єш його. Ну, та це Ерлова справа. Але я на його місці добачив би в цьому вбивчу антирекламу для його крамниці, щоб ото мій товар та розвозив по місту ледь живий чорнюк і то в фургоні, який от-от розсиплеться на першому ж закруті вулиці.