Сонце сховалося у верхівках дерев, і в крамниці вже й сутеніло. Я пройшов до вхідних дверей. На площі безлюдно. Ерл у задній кімнаті замикає сейф, а ось і дзиґарі забамкали на вежі.
— Замкнеш задвіркові? — питає мене. Я пішов туди, замкнув, повернувся. — Ти ж, мабуть, ідеш увечері на виставу? — питає. — Я начебто давав тобі вчора контрамарки?
— Так, давали, — кажу. — Хочете їх забрати?
— Ні-ні, — каже. — Я тільки уточнити хотів, давав тобі їх чи ні. А то ще пропадуть.
Замкнув Ерл двері, сказав «до побачення» й пішов. Горобці все так само верещать на деревах, але на площі порожньо, лише кілька автівок стоять. Перед аптекою якийсь «форд», але я проминув, навіть не придивляючись. Я знаю свою міру, коли мені того чи цього вже задосить. Спробував напутити її — то й досить з мене. Мо’, варто навчити Ластера водити машину, й хай тоді цілоденно ганяються за нею, а я сидітиму вдома та бавитимуся з Беном.
Зайшов, купив кілька сигар. А тоді надумався ще більше болю в голову собі напхати, то й став, побалакав трохи з ними.
— Ну, а ти, — питає мене Мак, — либонь, ставиш у цьому сезоні на «Янкі»?
— Це б чого? — перепитую.
— Бо команда призова! — каже. — Ніхто в лізі її ще не переміг.
— Та ні, — заперечую. — Видихалися вони, — кажу. — Невже ти думаєш, що хоч одній команді може таланити вічно?
— Як на мене, то вони заслужено виграють, не на везінні, — каже Мак.
— Ну, а я в житті не поставлю на команду, в якій виступає той бовдуряка Рут, — кажу я. — Навіть якщо знатиму, що вона виграє.
— Та ти що? — чудується Мак.
— Я тобі в обох лігах налічу по доброму десятку гравців, куди достойніших за Рута.
— А чим тобі Рут поганий? — питає Мак.
— Та нічим. Анічим. Але мені навіть на фотографію його дивитися бридко.
Я вийшов на вулицю. Засвічуються ліхтарі, люди на вулицях поспішають додому. Іноді горобці до самої ночі шваргочуть. Того вечора, коли біля суду засвітили нові ліхтарі, світло побудило їх, і вони цілу ніч літали, б’ючись об лампочки. І коїлось таке дві чи й три ночі, а тоді одного ранку вони десь поділися. А місяців за два знову всі назад повернулися.
Поїхав я додому. В будинку нашому ще не світиться, але всі видивляються у вікна на мене, а Ділсі в кухні знай кипить, аж булькає, що скільки ж можна гріти та й гріти оту вечерю, і коли ж той господар повернеться, — от ніби все воно за її кошт куплено. Послухати її, то можна подумати, що це якась світової ваги вечеря та що все пропаде пропадом, якщо та вечеря затримається через мене на кілька хвилин. Зате хоч разок приїхав у такий момент, що не бачу Бена й того чорнюка, які почіплялися на ворота, достоту ведмідь і мавпа в одній клітці. Хай-но лиш ледь повечоріє, і він уже й суне до воріт, мов ото корова у рідний хлів, учепиться в прути, головою хитає та наче постогнує, мов сам до себе щось каже. І хоч як його вчи-товчи, а з нього те все мов з гуски вода. Якби те, що дісталося йому за те, що вискочив у незамкнену хвіртку, та спостигло мене, я б надалі сахався від тих школярок, мов від вогню. Я часто намагався збагнути, і що то він думає там, під хвірткою, стежачи, як дівчатка повертаються додому зі школи. Наче силкується чогось захотіти, а чого саме — й не згадає, як не згадає й того навіть, що він уже того й не хоче, бо й хотіти не може. А чи що він думає, коли його обкладають спати й він, роздягнений, випадково гляне на себе й тут-таки зареве. А я так кажу: даремно вони обмежилися тільки ним. Кажу їй, що знаю, чого тобі треба: а того ж самого, що й Бенові. Тоді б ти й поводилася пристойно. А як не тямиш, про що йдеться, то розпитай у Ділсі.
У матінки в кімнаті світиться. Я поставив машину в гараж і заходжу до кухні. А там Ластер із Беном.
— А де Ділсі? — питаю. — На стіл накриває?
— Нагорі вона, біля міс Келайн, — каже Ластер. — Там у них шкандаль. Як тільки міс Квентіна повернулася додому, так і почалося. То меммі їх там розбороняє. Містере Джейсоне, а сьогодні вже дають виставу?
— Так, — кажу.
— Я так і подумав, що то їхній оркестр грає, — каже. — От би мені туди сходити! — ще каже. — Четвертака б мені, то й сходив би.
Увійшла Ділсі.
— Прийшли нарешті? — каже стара. — Де це вас цілий вечір носило? Ви ж знаєте, скільки на мені роботи, то невже не могли вчасно прийти?