Після животіння в бараку, у тісноті на спільних нарах, вошей, клопів, бруду і смердючої голодної нужди, опинилися раптом у іншому світі. Замешкали у нормальному домі, де кожен куток для його мешканців був від народження освоєним, де на подвір’ячку гребли курки, погавкував собака, а в кімнаті на теплім припічку час від часу мурчав кіт, де все від покоління до покоління мало своє місце, час і призначення.
Сім’я Долгих, чисто сибірська, на що вже саме прізвище, яке закінчувалося на «их», вказувало, в Шиткіно проживала від завжди, як розповідала Василиса. Дім був солідний, модриновий, на одвірках і віконницях багато різьблений, огорожа від вулиці висока і щільна, подвір’я забудоване чим треба: прибудова на свинку й курей, комора і навіть своя баня, лазня, без якої корінні сибіряки ніколи не обходяться.
З тієї саме бані почали у Василиси квартирування. Василиса, розряду «баба-чоловік», своє про життя знала і з необхідних слів букетів не наряджала.
— Без бані до дому вас не пущу. Не ваша вина тиняння і біда, але відомо, що за бідного й бродягу кожна балаканина найохочіше держиться. Ви у баню, а ваше лахміття до кип’ятку!
Сташек у по-справжньому корінному російському домі був уперше. До всього приглядався, багато що його тут дивувало, бо було інше, не таке, як у Польщі, у його родинному домі. У першу ніч довго не міг заснути, лежав викупаний на чистому ряднинному простирадлі і з непам’ятних часів наївшись майже досита.
Вранці першою починала поратись бабуня Василиса. Спала одна в найбільшій кухонній кімнаті, на великій руській печі. Були ще дві невеликі кімнати. В одній спала Ніна з сином, у другій замешкали Долини. Батько також просипався рано, крадькома проникав до сінців, щоб помитися. Повертаючись, приносив глечик кип’ятку і, поспішаючи на роботу, покусував шматок хліба. Виходив з дому разом із Ніною.
Згідно з наказом батька Сташек поводився в цьому домі як кролик, пильнував малого Тадека, щоб нічим хазяям, а особливо бабуні, не перешкоджати. З’їдали, що їм батько залишив, виходили у дворик, бігли на Бірюсу ловити рибу, часом вешталися по містечку. До обідньої зустрічі з батьком час їм тягнувся, Шиткіно — то не Калюче, Каєн або бараки, де всі поляки були разом. Тут навколо росіяни, буряти, а свої люди з Каєна живуть розкидані по цілому містечку, навіть невідомо де.
Вєнька Бурмакін, ровесник Сташека, вчився в шостому класі. Був від Сташека трохи нижчий, коренастий і добре годований. Першого вечора навіть словом один з одним не обмінялися. Лише наступного ранку, коли Сташек з Тадеком у дворику гладили собаку, який ластився до них, Вєнька вийшов з дому. Хвилину приглядався до них з-під лоба, потім свиснув на собаку. Собака слухняно побіг на виклик. Вєнька взяв патика і відкинув аж під комірчину.
— Жучко, апорт!
Собака охоче приніс йому патика до самих ніг.
— Жучко, лапу! Жучко, стрибок! Жучко, голос!
Собачка весело крутив хвостом і охоче виконував всі накази. Вєнька зиркав, чи ті нові приглядуються до цього з належним подивом.
— Вчена! — похвалив собаку. — Коли ще з татом ми ходили на полювання, то Жучка дві качки разом уміла з озера на берег прибуксувати.
— Ми також у Польщі мали такого собаку, який вмів пасти корови, навіть додому їх приганяв.
— Як тебе звати? Бо мене — Вєнька.
— Сташек, а мій брат — Тадек.
— Якось не по-нашому... У школу ходиш?
— Тепер ні. Але в Польщі ходив...
— В який клас?
— Пройшов у четвертий.
— Е, я вже у шостий ходжу. А де так російської навчився?
— Так якось сам... Але читати ще не дуже вмію.
— Хочеш, то тобі допоможу? А ти мені польські букви покажеш. Згода?
— Згода.
Сташеку бракувало людей з Червоного Яру. А особливо Здіськи і Едека Земняків, бо їх старі не зрушилися з Каєна. Ну і, беручи в цілому, хотілося йому поговорити по-польськи, бо з малим братиком яка може бути розмова?
Гелю Грубів ну зустрів з кількома дівчатами. Вона витріщеними очима оглядала афішу на фільм. А якогось дня на місцевому базарі наткнулися на Броню Барську.
— А що ви тут робите? — явно зраділа.
— Були у тата на обіді, ну й так собі ходимо...
— А я повертаю з роботи. На три зміни разом з Ільницькою і Баліковою у міській пральні працюємо. О, глянь, які в мене руки від того прання? — Долоні в неї були фіолетові та поморщені. Порилася в гребінній торбі, витягла коржик, мабуть, щойно куплений на базарі, переламала його і частувала. Тадек кинувся на свій шматок, немов зо два дні нічого не їв. Сташек не хотів узяти.