Коли вийшли з комендатури, наздогнав їх старший за віком солдат, забинтований, у гіпсовім комірі.
— Почекайте хвилину. Я бачив вас у комендатурі, чув, як комендант на вас верещав. Не маєте часом запалити?
Шайна подав йому мішечок з махоркою. Солдат скрутив цигарку, жадібно втягнув дим.
— Дякую, брате, без махорки гірше, ніж без баби... а я бачив ото ваше польське військо. Не знаю, чи воно там ще є, але весною повно його було в Ташкенті. Далеко звідси, аж в Узбекистані. Мундири в них були дивні, не наші, на шашках замість зірки якогось птаха носили...
— Орла!
— Може, і орла, — охоче погодився солдат. — У госпіталі я з вашими солдатами лежав. Вони там залишилися, а мене перевезли до Красноярська. Тепер відпустку мені дали, буцімто на оздоровлення. Їду додому, до Ангарська.
Ірина Пуц дотримала слова і ввечері привела на вокзал Сильвію.
— Ви виїхали з Калючого, а я сиділа там і не знала, що з собою зробити. Все чекала, що, може, Пашко відізветься. Ну й дочекалася. Якось прийшов дідусь Феодосій і говорить, що Пашко просив мені передати, щоб я їхала до Тайшета. «То що, Пашка випустили з в’язниці?» Але дідусь знав лише стільки, що повинен мене з дитиною довіреним візником відіслати до Тайшета, а тайм хтось мною займеться. І саме так було. Виявилося, що тут у Тайшеті в Пашки є стара тітка. Я спочатку в неї затрималася. Його тітка знала про Пашка трохи більше, що сидів у тайшецькому гулагу і що я маю туди з’явитися на побачення з дитиною. Дала мені карточку з написаною адресою і прізвищем, на яке я повинна посилатися. Так нарешті я побачила мого Пашка, а він уперше побачив свого синка. Яке то було побачення: вартовий, ґрати, я увесь час плакала, а Пашко мене втішав. Просив, щоб я ще трохи видержала, бо в нього є надія, що невдовзі вийде. Не минуло тижня, двері відкриваються, входить Пашко! «Амністія, говорить, мене випустили умовно. На вас, поляків, також дивляться трохи по-іншому, ми союзники, ну то можемо офіціально одружитися». І питає, чи я не передумала. «Адже то твій син, повинен мати прізвище батька, чи ні?» Ну і зареєстрували наше одруження у відомстві. Не минуло багато часу, як Паніка призвали на фронт! Стільки було того мого з ним одруження. Ну і весною прийшла «похоронка»... Вбили, вбили мого Пашка на цій війні. Мама була зі мною. Все шкодувала, що через мене з людьми з Червоного Яру розлучилася. А через пару місяців після того померла. Навіть не було когось, щоб допоміг мені її поховати. І якби не Ірина Пуц, то не знаю, як я з цим усім справилась би. На додаток до злого тітка Пашка з квартири мене викинула. Тільки Ірина мені допомагала. Люди, благаю, не залишайте мене тут саму. Куди ви, то і я з вами. Як залишусь тут одна, то вже до Польщі, мабуть, ніколи не попаду!
Минали дні, а юрба поляків усе кочувала, на тайшецькому вокзалі. Дотримувалися наміру поїхати до Куйбишева, шукати польського посольства, але не могли купити квитків. Щоб купити квитки і сісти до поїзда, що прямував на захід, треба було мати службове відрядження або спеціальний дозвіл НКВС. У людей з Червоного Яру не було таких документів. І практично не мали ніяких шансів їх дістати. Були втомлені, голодні, стали сварливими і нетерплячими. Деякі шкодували, що поквапливо покинули Шиткіно, інші почали розглядатися по Тайшеті за якоюсь роботою і квартирою. Діти були здані на долю і рішення дорослих. Привчені до блукання і біди, справлялися, як вміли, на тайшецькому вокзалі. Деяким навіть дуже тут подобалось.
Долина увесь час десь пропадав, ходив по місту, намагався добути щось попоїсти. У Сташека був обов’язок держатися станції, пильнувати клунки і молодшого брата. Вже на другий день тайшецький вокзал і його околицю знав з усіма закутками. А було й на що подивитися і що почути. Тут майже наочно можна було переконатися, що десь там далеко на заході йде кривава війна. На забруднених сажею стінах станційного будинку великі червоні транспаранти: «Всьо для фронта — всьо для победи!» Численні портрети Сталіна. Карикатури стікаючого кров’ю Гітлера. Плакати із закликом добровольців на фронт. Станційні гучномовці не замовкали цілу добу. Повідомлення з фронту. Патріотичні та воєнні пісні: