До міста хлопці виходили без певної мети, ось так, щоб тільки полазити, аби тільки день не був таким довгим. А при нагоді пізнати Тулун, щось побачити, поволочитися серед людей, а особливо по базарі. Базар дуже собі уподобали. Протягом цілого дня клубочився по торговиці натовп місцевих лоточників, прибулих з близької околиці колгоспників і мисливців. Тут можна було все продати, все купити та обміняти. І вкрасти. Бо як на кожному шануючому себе базарі, тут не бракувало справжніх злодіїв, не говорячи вже про юрби голодних, бездомних обідранців, які використовували кожну нагоду, аби тільки добути будь-що до їжі. У тулунських магазинах не було майже нічого для купівлі, окрім того, що за карточками. Зате на базарі було майже все: від м’яса, шматків сала, дичини, птаства і риби, а також молоко, масло, сир і сметана, бочки квашеної капусти і квашених огірків, грибів і брусниці. А крім цього, повні стільниці коржиків «лепьошок», булок з ягодами, пирогів, начинених м’ясом і рибою. То нічого, що це все, виставлене на сорокаградусний мороз, було промерзле на кістку! Зрештою то тут, то там коптіли кмітливо з бочок зроблені грубки. Саме на них баби варили сибірські пиріжки — пельмені, які смачно пахли на кілометр, або капустяні «щі». А хто хотів, без труднощів міг купити на базарі міцної бражки або смердючої на відстань самогонки.
У хлопців не було ані гроша, але тулунський базар притягував їх, як магніт. Їжа, їжа, їжа! Хоч би на неї тільки подивитися, понюхати. Подібні до них тутешні малі обірванці часто жебрачили:
— Тітонько, змилуйся, дай хоч крихітку. Два дні нічого не їв.
— Бон мені звідси, злодію такий, бо зараз міліціонера покличу!
І товста розлючена торговка грізно махала на голодуючого заздалегідь підготовленою палицею. Але бувало, що інша жаліла бідолашного і щось йому там відчіпного капнула.
Сташек не жебрачив. Коли був свідком такої жебрачої сцени, якнайшвидше відтягував брата і відходив. І не крав. Хоч не був цілком без гріха. Бувало, що ватага доведених до відчаю малих голодуючих, створивши спочатку штучний натовп навколо наміченої торговки, кидалася на її стійбище, вивертала його, і все, що на ньому було, розліталося у радіусі кількох метрів. Торговка зчиняла ґвалт, а малюки збирали, що на льоту встигли, і ще швидше зникали, розсіювалися у базарнім натовпі. Сташек вже знав, що в такій ситуації треба брати ноги за пояс, бо дитина, піймана розлюченими бабами, хоч у цьому не брала участі, не мала шансів виправдатися перед ними. Ну й траплялося, що у таких випадках Сташек встигав щось там до їжі підібрати зі снігу. Якось був то пиріг з рибою, кілька разів — сирі пельмені, а колись жменя перемішаної з брудним снігом квашеної капусти.
Лише один раз усвідомив собі, що допомагав у крадіжці, але то було вже після факту. Йшли з Тадеком на базар. З гори вузькою вуличкою з’їжджало швидкою риссю кілька саней. То на базар їхали укутані кожухами колгоспники. Хлопці відсунулися на узбіччя, коли раптом під ноги їм покотилися кружалки замерзлого на лід молока.
— Хапай, б.., і тікай за ріг! — верещав до Сташека якийсь обірванець, який це молоко з саней колгоспниці викидав. Сташек задіяв, мов автомат: вхопив кілька кружалець молока й прожогом тікати. Тадек за ним. За рогом вулички зупинилися. Незабаром з-за наріжного будинку вибігло троє хлопців, тягнучи за собою товстий мішок. Той, який кричав до Сташека, наказав: