— Тадзю, це ти! Що тут робиш, дитятко? Пізнаєш мене? То я, Целіна!
Малий перестав схлипувати, відкинув рукав від носа і глянув на неї з-під лоба.
— Пізнаєш? Це я, Целіна. З Калючого. А Гонка нашого пам’ятаєш?
— Агаа, так... — Целіна притиснула його до грудей. Баби-водивози, бо саме це вони були, одна через одну почали їй про все розповідати...
Сташек опритомнів на лікарняному ліжку. Коли вперше підняв повіки, побачив обличчя схиленого над ним батька.
— Я не хотів, татусю, я справді не хотів...
Батько поцілував його в щоку. Підборіддя мав колюче, неголене і вологе...
Нещастя валилися на Долину одне за другим. Вранці пішов до директора Рудих. Нещастя з конем сталося вчора ввечері і директор ще ні про що не знав. В міру як Долина своєю безпорадною російською розповідав йому, що сталося, Рудих бліднів, присів на стілець і нервово почав припалювати цигарку. Потім обоє довго мовчали. Долина чекав на якесь рішення, рудих не дуже знав, що йому сказати, тим більше що у глибині душі відчував себе винуватим, бо адже це він послав дитину по ту нещасну воду. Зім’яв недокурок.
— Ну, Долина, то тепер нам кінець... Мабуть, собі, чоловіче, усвідомлюєш, що це значить, у воєнний період утопити державного коня, та ще й з цілою запряжкою? Згідно з воєнним законом то явний саботаж, шкідництво або ще гірше. За якусь дурницю, за відлучення на хвилину від роботи люди тепер по десятці дістають, а тут кінь, запряжка! Проси Бога, щоб це на шибениці не закінчилося. Що це саме з нами мусило статися... Що з хлопцем?
— Якраз йду прямо з лікарні. Вибереться з того.
— Щастя в нещасті... Ти часом не орієнтуєшся, чи міліція вже знає?
— Прямо до пана директора я прийшов. Не забивав собі тим голову. Але в лікарні міліції ще не було.
— То щохвилини буде. Від них тепер нічого не скриється. Зрештою я сам мушу їх офіційно повідомити, бо державний кінь — то не голка. Сідай, Долино, мусимо подумати...
Як не радилися, а власне кажучи, як директор Рудих голосно над цією справою не думав, завжди виходило йому од-не — найкраще буде, як Долина негайно вибереться з Тулуна. І можливо найдалі звідси. Просто звідсіль... втече.
— Треба справу перечекати. Я вже їх знаю. Не буде тебе під рукою, то й справа з часом розпливеться, засохне. А як тебе тепер піймають, то вже не випустять. Нічого не допоможуть всілякі пояснення. Аби була людина, то параграф знайдеться. Нема людини — нема справи. Заки зберуть ті твої папірці, повияснюють...
Ще в цей день перед обідом Долина упакував клуночок, узяв Тадека за руку і скрився у лісопильні, на протилежному боці ріки. Сташеком, який все ще лежав у лікарні, опікувалась Целіна, і вона також була посередницею між ним і його батьком. А у найближчу неділю, коли саме на базар до Тулуна з’їжджались люди навіть з далекої околиці, під бараки з лісопильні під’їхали подвійні сани, на яких розсівся Долина з хлопцями. Разом з ними їхали Ільницькі, нерозлучний з сім’єю Бронек Шушкевич і один з братів Шайнів.
Їхали у далекий радгосп, на південь від Тулуна. Порекомендував Долині те місце директор Рудих, бо саме там командував його добрий знайомий.
— Радгосп в середині тайги, то факт, але ніхто тебе там шукати не буде. Земля, збіжжя, картопля, проживеш там з дітьми краще, ніж у місті. А крім цього жоден чорт тебе там не знайде.
— Дякую за все, пане директоре. Якби не ви...
— Успокійся, Долина... нещастя не ходить по тайзі, тільки по людях...
Радгоспними саньми правила молода жінка у білій вовняній шалі на голові, короткому баранячому підкожушку, у білих валянках виглядала майже елегантно. Ім’я мала Дарія. За містом, коли в’їхали у похмуру й тиху тайгу, Дарія розговорилася. Цікавилася поляками, бо ніколи до цього часу з такою нацією не зтикалась.
— А то допіру в Булушкіно люди здивуються, коли їм поляків привеземо. Бо наше село називається Булушкіно. Навколо тайга, ріка. Але родючих полів і лук нам також в околиці не бракує. До війни ми постачали збіжжя, що го, го! До елеваторів у Тулуні зо двадцять возів їхало. А тепер? Війна, краще не говорити. Одні в нас діди, баби й дітлахи. Але якось ще дихаємо. Пригодитеся нам, пригодитеся. Особливо чоловіки. Бо в нас баби то все забули, як справжній мужчина виглядає. І що, окрім роботи, виконує!