Коли йшлося про танець та спів, Дарію не треба було два рази просити. А голос мала чистий та звучний, як струна.
Голоси інших баб гарно приєдналися до Дарії.
Глухий відлунок нічної тайги не встигав відзиватися за їх співом. Сумні, тужливі пісні перепліталися з веселими безсоромними частушками. Обурений дідусь Митрич плюнув і пішов спати.
— Старий козел! — зробила висновок Дарія. — Ой, баби! Давай, потанцюємо. А що нам тепер кращого залишилося?
Плеснула в долоні. Тупнула ногою. Викинула високо вгору руки, сплела їх на потилиці та почала вибивати у попелі біля вогнища темпераментну чечітку. Недовго тривало, а навколо пригасаючого вогнища танцювали всі. Не звертаючи уваги одна на одну, підспівували собі під носом. Спів перетворився у какафонію слів і мелодій. Ноги вибивали одержимий ритм. Баби вирували. Любка і Сташек сиділи під старою сосною і мовчки витріщували очі на це нічне видовище.
Нероздуваний вогонь пригасав. Одна за одною, вкрай втомлені, напівпритомні жінки відходили з танцювального кола. Деякі мов неживі падали на землю. Інші в темряві оббивалися о поблизькі дерева. Лише невтомна Дарія все ще танцювала, танцювала, танцювала...
Наближалася осінь. Присохла, пожовтіла трава. Падало листя. Настали прохолоди. Небо вкрилося хмарами, було вітряно. Щоранку іней вкривав землю, а легенька паморозь осідала на деревах. Митрич поглядав на хмари, які мчалися по небі, і щораз частіше провіщав, що незадовго прийде час загнати череду до стайні.
Для Сташека це була найгірша пора. Мерзнув. Не багато мав, чого одягти, бо те, що одягав на себе, пошарпалося протягом літа. Броня роздобула десь мішок, пошила йому штани і пофарбувала у коричневий колір у лушпинах з цибулі. «Не соромно виглядати як паяц, важливо, щоб голою сракою не світити», втішала його бабуня Шайніна. Лапті також порвалися на шматки. Хоч влітку по тайзі стопи калічилися, але то півбіди, бо можна було бігати босоніж. Але тепер? Обвивав ноги ганчірками, закріплював, щоб не падали, вербовим ликом. Коли так рано-вранці волікся за чередою вкритими інеєм вертепами, стопи втрачали відчуття і дубіли від холоду. Не було ради, виглядав паруючого коров’ячого лайна, ставав у ньому, поки приємно й тепленько гріло.
Тільки з першим снігом загнали череду до зимових стійбищ. Для дідуся Митрича закінчився пастуший сезон, повернувся на Вовчий хутір. Сташек не дуже знав, де тепер у радгоспі зачіпитися і що далі робити.
— Порозмовляю з Абрамовим, щоб тебе в нас у стайні залишив. Якось перезимуєш, щоб тільки до весни... — вирішила за нього непосида Дарія.
Абрамов зареєстрував його у радгоспній канцелярії як робітника і Сташек вперше одержав нормальні карточки на хліб. А у стайні, як то в стайні, що було треба, Сташек робив. Молока додому вже не носив. Часом тільки якась з доярок давала йому потайки ковтнути половину горщичка. Кошарами розпоряджалася Зінка Студіліна, баба владна і зла. То вона влітку донесла Абрамову, що Ленка Карпова забрала додому поділ вівса, щоб у ступці дітям крупи натовкти. А що Зінка прилюдно, на зборах, той донос зробила, в Абрамова не було іншого виходу, тільки мусив повідомити міліцію. Міліціонер приїхав, попив собі як завжди з Абрамовим, переспав з Погребіхою, а нещасну Ленку забрав під конвоєм до Тулуна.
— Воєнний декрет говорить, що кожного злодія державного майна слід карати, як воєнного саботажника. А громадянка Карпова вкрала державний овес? Вкрала! Ну то справа ясна, нема про що говорити!
І за цю мізерну жменю радгоспного вівса Ленка дістала два роки табору праці.
Через ту Студіліну Сташек також наївся страху. Повертав після роботи втомлений і голодний. Проходив саме біля великих погребів, де на зиму складали радгоспні овочі. Їдальня варила з них обіди. А в надзвичайному випадку управляючий Абрамов виписував комусь як нагороду кілька кілограмів картоплі, головку капусти або кілька морквин. Картопля і овочі гнили, тому час від часу баби їх перебирали. Нюрка помітила хлопця, який проходив біля погреба і прикликала його до себе. Підійшов. Вхопила його за плече і мовчки затягла до погреба. Ударило в ніс тухлиною, вологим теплом. У темряві миготіло задушне полум’ячко карбідної лампи.