Хрест тесав на кладовищ. Спочатку вибрав дерево. Подумав, що модрина буде найкращою, бо найвитриваліша. Найдовше постоїть і роками буде свідчити, хто у цій могилі спочиває. Разом зі Сташеком спиляв струнку модрину. Насилу приволокли її на кладовище. Обтесали від кори. Зарубкою прикріпили поперечне плече підйому. Вишкрябали на гладко березову дощечку. Розпалили вогонь і цвяхом, розжареним до біла, Долина випалив на табличці:
Сп. Антоніна Долина
1904—1940
Просить про молитву
Хрест був готовий. Довго й тяжко копали яму, щоб його поставити. Земля замерзла, тверда. Хрест був високим, з сирої модрини, важкий. Пробували різними способами, але не могли підняти його вгору.
— Нічого не вдієш, Стасю, самі не справимося. Попросимо когось з барака, щоб нам поміг. Повернемо сюди вечором.
Тадек, який цілий час крутився у них під ногами, раптом голосно зі страхом гукнув:
— Ооо! Йде!... — вказав рукою у бік тайги.
А звідти, від порослого тайгою піщаного пагорба, йшов чоловік. Наближувався до них. Це був дуже високий мужчина; незважаючи на теплий день, у шапці-вушанці на голові, в брезентовій просторій куртці, підперезаній посторонком, за яким по-тутешньому звичаю знаходилася сокира. На ногах мав лапті, сплетені з лика, на спині мисливську торбу і рушницю на плечі. Йшов поволі, з гідністю. Зблизька вирізнялося його характерне обличчя, заросле білою бородою. З-під вушанки виставало довге волосся. Також біле. Світлі очі дивилися проникливо.
— Здраствуйте, люди добрі. Бачу, не даєте собі ради.
— Так, не даємо. Хрест важкий...
— Нема легкого хреста... Давай, помагу.
Разом з батьком поставили хрест без зусиль. Старий підтримував його у перпендикулярному напрямі, Долина згортав і втоптував землю.
— Готово. Довго постоїть, — оцінив прибулий і тричі перехрестився по-православному. Батько також перехрестився. Сташек став на коліна і потягнув за собою брата. Незнайомий показав на них рукою.
— Мама? — Долина кивнув головою. — Даа...— Бородатий зітхнув, пересунув мисливську торбу вперед, порився і витяг згорток у березовій корі, який протягнув Тадеку. Малюк несміливий, а може наляканий, сховався за брата. Старий вибачливо всміхнувся і подав згорток Сташекові.
— Гостинець вам, — пересунув торбу на спину і збирався до відходу.
— Спасіба за допомогу, — дякував Долина.
— Бог з вами, добрі люди.
Дивилися, поки не сховався в лісний гущавині.
— Татусю, хто це міг бути?
Батько знизав плечима.
— Хіба я знаю? Різні по тайзі ходять. Виглядав, мені здається, на мисливця. У всякому разі то була добра людина.
А у березову кору був загорнутий чималий шматок бджолиного пластиру, добре насиченого медом.
З приходом літа у Калючому почався сплав. Пойма — це не однорідна ріка східносибірської тайги. Випливає з підніжжя гір Саянів і закрутами в’ється через тайгу на північний схід аж до Бірюси, ріки значно могутнішої. Пойма, хоч швидка й повноводна, є надто вузькою і звивистою, заваленою вітроломами, саме через це не парусна. Не можна було сплавити плотів. Зібрані під час зимових зрубів на берегах соснові балки зштовхували вільно у воду, щоб несені течією спливали до самого гирла. Лише на Бірюсі балки затримували на спеціальних перегородах зі сталевих линв, упорядковували і з’єднували в плоти. Плоти Бірюсою спливали до Тасєєвки, Тасєєвкою в Ангару, Ангарою до могутнього Єнісею, а Єнісеєм, вже на океанських суднах, аж до північного, морського порту Ігарки.
Перед виходом над Пойму Сєдих зібрав свою бригаду біля складу.
— На сплав йдемо. Був хтось із вас будь-коли на сплаві?
— Де там!
— То ніби звідки?
— Польща — то не тайга, бригадире!
— Поняття не маємо, з чим це їсти.
— Я так і думав. Візьмемо зараз потрібне знаряддя, а над рікою усього вас навчу. Заздалегідь вас попереджаю, що то робота важка та небезпечна. Тайга й ріка жартів не розуміють. Ну й мусите забезпечитись, щоб комари та мошки вас не пожерли. Особливо баби їм смакують. А ті лепетухи скрізь втиснуться. Є в когось сітка?
— Яка сітка? Навіщо?
— Від комарів охороняє, а особливо від мошки.
— Хочете спробувати?
Пробували. Дивувалися, жартували.
Сіток не мали, бо й звідки.
— Нічого не вдієш. Не маєте сіток, дьогтем будемо рятуватися. Тут є повна бочка. Відерко на початок вистачить.