Выбрать главу

Гонорка Ільницька перша звернула увагу Сильвії на Пашка Сєдих. Якогось вечора повернулася Гонорка з роботи, присіла до хворої Сильвії і поклала біля неї половину хліба й трохи цукру.

— Дітям залиш, Гонорцю! Що ти!

— Для дітей також маю. А це спеціально для тебе подарунок. І тільки не думай, що це від мене.

— А ніби від кого?

— Не вгадаєш... Від нашого бригадира, від Пашка Сєдих!

— Від бригадира?! А то з якої нагоди?

— Ой дурна ти, дурна! Подобаєшся йому, дівчино, то тобі прислав. Не знаєш, як то з тими мужчинами буває? Запитував про здоров’я, поклін переказував.

Коли після хвороби пішла з бригадою на роботу, не знала, як поводитись. Побачивши Пашка опускала очі, знічена, відчувала рум’янці на обличчі. І навіть йому, як годиться, не подякувала. Бригадир не накидався, хоч знала, що вона йому не байдужа, оглядається за нею і допомагає, де може. Від того часу з Сильвією почало діятися щось дивне: щораз частіше Пашко Сєдих гостював у її думках. Не як бригадир, тільки як мужчина: блондин, зеленоокий, високий, трохи ведмедикуватий, але зграбний та міцний. Такий спокійний. Добрий.

Якоїсь неділі вибралися по гриби. Було кілька осіб з барака. Грибів назбирали досить. Сіли на галявині відпочити. Помітили Сєдих, який виходив з тайги.

— До нас, до нас, пане бригадире! То бачу, що й ви гриби збираєте? — прикликала його, жартуючи, Гонорка.

Сєдих підійшов, відстебнув рябчиків від пояса і кинув їх біля вогнища.

— Полював трохи.

— Бідні пташки! — Сильвія погладила сіропіре крильце.

— Рябчики. Багато їх тут, — виправдовувався Пашко.

— Такі, як наші куріпки, — мудрував хтось.

— Дурний ти! Рябчики — то по-нашому будуть рябчики! А ти — куріпки!

Мужчини почали сперечатися. Гонорка Ільницька пересунулася трохи і показала місце між собою та Сильвією.

— Рябчики чи куріпки? Все одно! Присядьте тут з нами, пане бригадире, відпочинете, — і виразно моргнула до нього. Пашко трохи зніяковів, зволікав.

— Прошу, хай пан з нами сяде, не кусаємо.

Сиділи близько одне до одного. Показував їй упольованих рябчиків, щось там пояснював. Був біля неї такий величезний. Пахнув живицею та вітром. Сильвії було з ним добре. Пекли маслюки й червоні рижики. Пашко побіг над Пойму, звідки повернувся з випотрошеними, поділеними на порції пташиними тушками. Випікав їх у попелі, частував усіх по черзі.

— Прошу пані... Намагався сказати це по-польськи, подаючи Сильвії пахнуче пташине стегенце.

Сєдих, як і всі службовці коменданта у Калючому, підлягав суворій забороні усяких позаслужбових контактів із засланцями. Життя спричинилося до іншого, а згодом мало хто дотримувався тої заборони. Зважали тільки, щоб це не кидалося у вічі. Але офіційно цієї заборони не скасували. Комендант за такі приватні стосунки з польськими засланцями час від часу карно своїх людей з Калючого відправляв. А один із них, якийсь Караваєв, комірник, потрапив навіть під суд і у табір. Мав коханку з п’ятого барака, підкрадав продукти і обмінював з поляками на годинники.

Люди з бараків також з підозрою приглядалися до своїх земляків, які частіше, ніж це виникало зі службової залежності, контактували з комендатурою та наглядом. Закривали очі на взаємну торгівлю, добування продуктів. Підозра зростала, якщо хтось надто часто крутився в околиці комендатури, діставав додаткове повноваження на покупки в магазинчику або додаткову порцію супу в їдальні. Люди не мали сумнівів, що це донощик, або ж підлиза, комендантський сраколиз. На кого впала така підозра, той не мав легкого життя. А жінки, які мали романи з наглядачами, більш делікатного визначення, ніж «курва», не могли очікувати. У справжні мотиви таких романів не вникали. Як то почалося від осудженого всіма контакту Ірини Пуц з Барабановим, так уже залишилося.

Сильвія була повністю в цьому усвідомлена. Знаючи про це все, у своїй наївності судила увесь світ згідно з собою і була переконана, що враховується лише її чесність і чисте почуття.

Нагоди сприяють закоханим за умови, що вони їх шукають. У недільному передобідньому періоді Сильвія вибралася над Пойму назбирати щавлю. Більш-менш у цей самий час Пашко стрибнув у човен, дав нести себе течії і підбераком пробував ловити риби. Сильвія здалека помітила човен, пізнала Пашка і підійшла ближче до води. Пашко витрусив з підберака дрібну рибку, спрямував човен до берега і запитав: