— От, козачка! Навіть до неї не підходь, бо не запитає, навіщо, тільки спочатку баньки тобі видряпає!
— А щоб ви знали.
— Шкода, дуже шкода, бо пара могла б з нас бути, що го-го! Але жарти в сторону, козачко, завтра до дружини, у Тайшет їду.
— Добре, що ви собі про дружину пригадали.
— Не будь злосливою, бо я таким не є, образи жодної не приховую. Краще напиши два слова матері, хай знає, що живеш. Візьму листа до Тайшета і кину в скриньку. Це хотів я тобі сказати.
— Нам недозволено писати.
— Мабуть, нікому не вибовкаєшся?
— А як нас піймають?
— Не бійся, це вже моя справа.
Далася спокусити цій несподіваній нагоді. В таємниці від чоловіка накреслила кілька речень до матері, написала адресу і віддала листа Буковському. Після повернення з Тайшета підтвердив, що листа кинув до скриньки. Більше до цієї справи не поверталися. Минав час, відповіді на листа не було. Може, комендатура її затримала? А може, не хотіли відписати?
Ще одну справу Наталка від чоловіка затаїла. Значно від тієї з листом серйознішу. Недавню, яка мучила її сумління, не давала ні хвилини спокою. А ще гірше, не знала, як з неї виплутатись.
Заступник коменданта викликав Наталку часто і кожну розмову починав з того, що хоч дозволу на її повернення на Поділля ще нема, але треба мати надію і терпеливо чекати. Саме стосовно цієї справи хоче з’ясувати з Наталкою це й те. Швидко зорієнтувалася, що Савчука найбільше інтересує воєнне минуле чоловіка. Розпитував її також докладно про людей з барака. Цікавило його, що люди говорять, що думають про своє майбутнє, що гадають стосовно СРСР і радянської влади. Почав її також випитувати про справу Корчинського.
— Той Корчинський і тих двоє, ну та єврейка і той студент, які дітей вчили і антирадянську діяльність проводили, у вашому бараку мешкали?
Наталка підняла голову, немов проснулася від хвилинного заціпеніння.
— Лише тепер я зрозуміла, до чого ви прямуєте! То що? Донощицю, шпига хочете собі з мене зробити?
Савчук криво всміхнувся і сягнув по цигарку, запалив, випустив дим під стелю.
— Пані Наталко! Чому так різко? Чому відразу так негарно пані про мене й про себе думає? Відразу якийсь там донощик, шпиг? А може, це просто називається лояльність радянського громадянина щодо своєї радянської влади? Пані мене розуміє? Ну то даймо собі відповідь на кілька основних питань: ви радянська громадянка?
— Ніби так, але...
— Хвилиночку. Хочете повернутися з синком на визволену з-під панського, польського утиску радянську Україну?
— Ну так. Звичайно, що хочу.
— Ну, бачите. Ви радянська громадянка українського походження, хочете повертати на радянську Україну, так?
— Так.
— А якщо так, то хай пані не дивується радянській владі, що хоче бути впевненою, що українка, громадянка Наталія Миколаївна Величко, є цій владі вірна, підтримує її і в разі потреби буде боротися з її ворогами! Думаю, що я ясно це пані виклав? А ви мені тут про якихось шпигів, донощиків починаєте...
Під час цього допиту Наталка підписала папір, який Савчук озаглавив: «Акт лояльності», зі змісту якого випливало, що Наталія Величко, стараючись про повернення разом зі своїм малолітнім синком Андрійом на Західну Україну, декларує свою повну лояльність до радянської влади і добровільно зобов’язується доповідати «відповідним органам про всі контрреволюційні злочинні наміри проти цієї влади». Кінцеве речення попереджувало її ще про сувору судову кару у разі виявлення будь-кому факту про підписання цього «Акта лояльності».
15
сінь у тайзі. Дні стають коротшими, вечори холоднішими, ранки біліють делікатним інеєм, небо і річкові води робляться прозорими, мов скло. Тайга з кожним днем набирає кольору мідної циганської сковороди. Стає коричневою вічно налякана осика, жовтіють берізки, сіріють голочки модрини, гілки кедрів згинаються під тягарем гранатових зернистих шишок, червоніють горобина і глід, а серед моху й відцвілого вересу кармінними гронами ховається брусниця. Останні келихи білих рижиків, останні витривалі на заморозки коричневі польські гриби. Білки й бурундуки працьовито збирають і ховають, де вдається, зимові запаси. Птаство відлітає у теплі краї. Лисиці поглиблюють нори. Вовки тягнуть за собою однорічний приплід і маскують барлоги. Бурі ведмеді, які влітку нагромадили під шкірою немалі запаси жиру, волочаться тайгою сонні й роздратовані у пошуках безпечного і теплого зимового барлога. Як відрізало, зникають комарі і кошмарна мошка.