— Той баламут! Дивіться, дивіться, такий злидар і стахановець!
А потім, потім показали фільм «Світ сміється». Голосно гаркало створююче струм динамо, кручене позмінно двома хлопцями. Механік замінював у перервах фільмові стрічки, намотані на великі шпулі, а на білому простирадлі екрана блондинка Любов Орлова весело поспівувала й танцювала дику чечітку.
Саме того вечора щось дуже важливе трапилося між Сильвією і Пашком: призналися в любові і вперше залишилися разом на цілу ніч. А кілька днів згодом бригадир Пашко Сєдих попросив коменданта Савіна вислухати його й об’явив, що має намір одружитися з Сильвією Краковською.
Комендант глянув на бригадира, як на особу що не сповна розуму:
— Ти що, Пашко? Ти не збожеволів? А може, ще після свята не витверезився? Може, клин тобі потрібний?
— Не маю після чого витвережуватися. І здається мені, що з розумом у мене також усе гаразд. Просто, одружуюсь і все.
— Чи ти, чоловіче, подумав? З ким, з полькою хочеш одружуватися?
— А яка то різниця: полька, росіянка чи бурятка? Є в нас інтернаціоналізм чи його нема?
— Політик, бачу, з тебе, Сєдих, я навіть не знав... Ну, скажімо, що біс з ним, що то полька. Але, зрозумій, чоловіче, адже то спєцпєрєсєлєнка! Політично ненадійна!
— Яка там політична! — Сєдих знизав плечима. — Дівчина працьовита, старою матір’ю опікується. То що, товаришу начальнику, коли нас зареєструєте?
— Аж так тобі спішно? Може, той, того вже?..
Савін значуще моргнув і плеснув себе в живіт. Сєдих похмуро глянув на нього, встав з крісла, терся о стіл і його могутня фігура зловороже нахилилася над комендантом.
— А ви так собі зі мною, Іване Івановичу, не жартуйте. Даєте нам шлюб чи не даєте?
Савін став серйозним, піднявся із-за стола.
— Не дам! Викинь це собі з голови. І ще комсомолець з нього. А взагалі, Сєдих, від сьогодні перестань зв’язуватися з цим елементом. Ти бригадир? Бригадир! Це твоє комсомольське завдання — давати продукцію, норму виконувати. А він мені тут... Пригадаю тобі ще, що та твоя полька за Калюче не має права носа висунути. Усі поляки, як спєцпєрєсєлєнци, як елемент ненадійний політично, не можуть звідси на крок віддалятися під судовою карою. А він мені тут про одруження буде говорити... Попереджаю тебе, Пашко, швидко кінчай з цим, щоб біди на себе не накликав. А не послухаєш, май претензію тільки до себе.
Сєдих, похмурий і розжалений, без слова грюкнув дверима. Савін постояв хвилину, подумав, похитав головою і спішно викликав до себе Савчука.
У новий барак перша поселилася Гонорка Ільницька. Згорнула з нар манатки, звалила Флореку на плечі. Зробила знак хреста і у всі чотири сторони барака низько кланялася сусідам з Червоного Яру.
— Дякую Всім, куми, за все. І що лихе, то не я. Якби не ті мої малі сироти, то ніколи б вас не покинула.
Гонорка голосно цим не хвалилася, але в душі була горда з того свого материнства. «Навіть мені малюки не хворіли! Мамусю, мамусю, кличуть на мене, немов я їм була рідною. Бідні малі сирітки. Але, мабуть, Бог так хотів, змилосердився наді мною, хоч таким способом материнством обдарував».
Що там про Гонорку люди з Червоного Яру тихо говорили, то говорили, але як про опікунку над сиротами по Яворській поганого слова ніхто не сказав. Гонорка небо й землю ворухнула б, щоб тільки здорові були й мали що до рота покласти. Сама себе не щадила і Флореку відпочивати не дала. А Флорек, як Флорек, тихий, нікому не заважав. Жив у своєму світі, ніколи ні на що не скаржився. Але Флорек знав своє. Своє знав і по-своєму то все переносив. Навіть те, що його Гонорку з Шушкевичем від років з’єднувало. Той Бронек був, то був. І все. Але то не до нього мала Маруся витягнула ручки, не до Бронека Адась голосно звав «тато», тільки до нього, до Флорека.
На Різдвяні свята бригадир Пашко Сєдих і Сильвія Краковська мали одружитися. Багато навколо цього було балаканини в цілому Калючому. «Як то? То вона за руського виходить? За більшовика "безбожного? Ірина Пуцова то інша справа. Та змушена була курвитися, щоб її діти з голоду не поздихали, а ця? Щось нечуване! Така то вже ніколи до Польщі не повернеться, зрадниця така. Люди здихають, а тій женитьби з совітом захотілося. Бога не боїться, людей не соромиться. Що та її мати робить».
Раніше ніж мати про це, що Пашко Сєдих хоче з Сильвією одружитися, довідалася Гонорка.
— Порадь мені, Гонорцю, що мені з цим усім робити.
— Ой ти дурна, дурна! Також порадницю собі знайшла. Сама собі у цих справах не вмію порадити. Плутається мені у подружжі віддавна, а щастя ніякого... Але одне знаю напевно, і це тобі, дівчино, пораджу: ніколи, ніколи в світі не зв’язуйся з мужчиною без любові! Порадься зі своїм серцем і тільки його слухай. Не так, як я, дурна...