— Коли люди навколо такі речі про мене вибалакують, навіть наші, з Червоного Яру.
— На людську балаканину плюнь. Не їх справа. Краще хай власні смороди повивітрюють.
— До Польщі, кажуть, мене не пустять, бо я зрадниця через те...
— Якраз Польща їх запитає, кого до неї пустити! Не журись, щоб тільки то наша Польща знов була, то й тобі мачухою не стане.
— Недійсним, кажуть, шлюб буде, бо без ксьондза, без Бога.
— А звідки тобі тут ксьондза візьмуть? Бог є скрізь і без людської балаканини краще знає, що є добре, а що гріх. А Болєк Драбік з Марусею то де одружилися? Комендант їх записав і все. Тоді так не горланили. Найважливіше, чи ви кохаєтесь. Чи вам разом добре. Сильвусь, а тільки признайся мені, проспалася ти вже з ним, попробувала того подружнього меду?
— Гонорко! Перестань, я серйозно, а ти починаєш!
— А починаю, починаю... Думаєш, що так собі з бабської цікавості? Якщо так думаєш, то грубо помиляєшся. З мужчиною мусить бути бабі добре. І то від першого разу, бо потім то вже все не годиться. Тільки муки, сором і відраза.
Пашко й Сильвія планували, що поселяться разом після офіційної реєстрації шлюбу. Тим часом Савін не уступав і реєструвати шлюбу не думав.
— Над комендантом є вища влада. Поїду до Шиткіно, у районну раду і там усе полагоджу. Кінець кінцем не працюю у Савіна, тільки в ліспромгоспі. А при нагоді до матері вишлю листа, про наше весілля її повідомлю. І фотокартку твою, ще з Польщі, ту, у світлій сукні, їй пошлю, хай побачить, яку гарну невістку їй колись привезу.
— Зажуриться, мабуть, поплаче так, як і моя. Яка з нас пара, Пашо? Я полька, ти росіянин.
— Усі матері однакові. Однаково плачуть, однаково люблять. Не журись, з ким, з ким, а зі своїми мамами напевно домовимося. Пишного весілля не буде, але скромний прийом мусить бути.
Пашко почав підготовку; полював на рябчиків, у дідуся Федосія випросив меду, кілька пляшок горілки від крамаря вициганив.
Перед одруженням ще раз пішов до коменданта.
— То як остаточно з тією моєю реєстрацією, Іване Івановичу? Запишеш то моє одруження чи не запишеш?
— Остаточно, Сєдих? Дуже прошу, остаточно кажу тобі, мабуть десятий раз, — не зареєструю твого шлюбу з тією полькою!
— Не зареєструєте?
— Не зареєструю!
— Нічого не вдієш, якось собі і без вас зараджу. Поїду в район і полагоджу.
— Не полагодиш, я тобі це кажу.
— Полагоджу.
— Оце, сибіряк з діда-прадіда, впертий «чалдон». Я добре тобі, Пашко, раджу не перетягуй струни! Чоловіче, відмовся. Невже ж то мало бабського добра на цьому світі? Мені шкода тебе. Ти навіть не знаєш, яку біду на себе накличеш. Попереджую тебе, Пашко, хоч, до речі, не повинен цього робити.
— Дякую за добре слово. Але ви знаєте своє, а я своє...
Наступного дня бригадир Сєдих приніс комендантові листок з написаним на ньому проханням про тиждень відпустки і згоду на виїзд до Шиткіно «з метою полагодження термінових особистих справ». Слово: «Згоден» Савін написав зі злістю, мало листка не подірявив!
НКВС арештував Павла Сєдих, бригадира з Калючого, в будинку шиткінської районної ради. Коли туди прийшов, секретарка чемно запитала його прізвище, записала на листочку, занесла його в кабінет поряд, повернулася і сказала йому спокійно чекати. Довго не чекав. Прийшов міліціонер з цивільним і забрали його до місцевого НКВС.
На основі доносу Савчука закинуто Пашку, що у «змові з польськими спєцпєрєсєлєнцами займався контрреволюційним саботажем, потурав бригаді поляків, якої був начальником і яка систематично не виконувала норми, добувала неякісну деревину. Надто зловживаючи даними йому правами, звільнював від праці, дописував їм неналежні грошові ставки і виписував талони на продукти — чим діяв на шкоду радянській армії».
Коли минув тиждень і Пашко не повертався, Сильвія почала непокоїтись. А може, йому в дорозі щось погане трапилося? Тайга, зима, морози й пурга. Але те найгірше навіть їй крізь думку не пройшло.
Повертали з Гоноркою з роботи. Недалеко від кладовища вийшов із-за дерева дідусь Федосій. Обидві знали його, а Сильвія з Пашком були навіть один раз у дідусевому відлюдді на медовій гостині. Дідусь Федосій ставився до життя суворо, волів грубу правду, ніж гладкі слова.
— Дівчино, Пашка арештували... «Якби що, то дай їй адресу моєї матері і тих трохи грошей, які я заощадив». Так мені перед вирушенням у район сказав.