На вітер скоріше не збиралося. Ніч була тепла, тиха і жоден листок на полохливих прибережних осиках не зашелестів. Ніхто з поляків не мав поняття, як горить тайга. Тому ніхто стривоженим голосом бригадира не пройнявся. Тайги навколо більше, ніж моря, невелика втрата, як трішки згорить. А може, вогонь і дим трохи тих холерних комарів і мошок задушить? Люди хвилину постояли, половили ґав, дивлячись на далеку заграву, поговорили про пожежі й розійшлися по бараках. Лягли спати несвідомі небезпеки, яка наближалася до Калючого рухом швидкого поїзду.
Вже вночі до бараків у Калючому почав вповзати дим. Люди неспокійно пробуджувалися, гризучий гар горілого подразнював ніздрі, сльозоточив очі й змушував до сухого кашлю. Спочатку думали, що це вина баракових чавунник грубок, які часто диміли й підтрували гаром. Лише ті, які за ранковою потребою вибігли у двір, зорієнтувалися, що це не лише їхній барак, але ціле Калюче застелене густим, схожим на імлу, димом.
— Тайга десь горить, це, мабуть, від того.
Подібно до минулої ночі, ранок був безвітряний, ясний і теплий. Збиралося на черговий сонячний, майже гарячий день. Бувають тут такі дні в кінці травня. І винятково тихо було. Чули, як унизу дзюрчала Пойма, крутила вирами і оббивалася об каміння. На другому березі ріки зелена стіна тайги стоїть, як стояла. Не видно там ані сліду вогника. Мабуть, той дим протягом ночі приволікся звідкись здалека. Дивувало їх тільки, що з того берега над їх задертими головами надлітало над Калюче щораз більше крикливого птаства. Різного, від качок і рябчиків починаючи і закінчуючи дятлами, крикливими сороками і хриплими чорними воронами. Незважаючи на зростаючий день, навіть нічні сови кудись спішно над ними перепурхували. «Мабуть, від цього диму на чисте повітря тікають. Ти тільки глянь, які мудрагелі!»
Тим часом, як щодня, біля комендатури били вже в гонг, що викликав людей на роботу. Але у цей день бригади на зруб не виводили. Комендатура вже знала, що велика пожежа тайги, яка ще вночі здавалася такою далекою, охоплювала щораз більші простори і з неймовірною швидкістю наближувалася до Калючого. Комендант Савін наказав скликати людей на площу перед комендатурою.
— Тайга горить, граждане спєцпєрєсєлєнци. Самі відчуваєте, як нас дим кусає. А це означає, що вітер, хоч ще в нас не віє, гонить ту пожежу в наш бік. Бачите, як птахи летять? Невдовзі з того боку звірина почне тікати. А якщо тайга навколо Калючого загориться, ми з вами втекти напевно не встигнемо. Від пожежі тайги не втечеш. Вогонь галопує швидше від коня. Може бути в нас у будь-яку хвилину. Мусимо перед тим захиститися, бо інакше буде з нами погано! А на дощ не збирається. Наше щастя в нещасті, що пожежа йде з того боку ріки. Може, Пойма її до нас не пропустить. А якби так, бо таке вже бувало, або якби зірвався вітер... Мусимо бути готові на найгірше. Беремося за сокири, лопати й до роботи. Бригадири покажуть вам, що робити. Усі виходимо, навіть дітлахи й старі баби.
Тут, де стояло Калюче, берег Пойми був досить високий. Пожежа розгорілась на протилежному, нижчому березі. У невеликій віддалі від садиби з обох боків впадали у Пойму притоки. Не дуже широкі, але повноводні та швидкі. Весна все у тайзі озеленила, але для пожежі то не було жодною перешкодою. Голчатий молодняк, старі, високі минулорічні трави, роками скупчені вітроломи і сушняк горіли, немов сприснуті нафтою. З боку тайги навколо бараків розчищали до голої землі широкий охоронний пояс, вирізували молодняк, щоб вогонь не мав чим поживитися.
Тим часом гризучий дим густішав. Хоч сонце піднялося вже високо, майже не було його видно. Лише час від часу між хмарами, які низько клубочилися, з’являвся його червоний диск. Бували такі хвилини, що на крок нічого не було видно. Дим душив, затруднював дихання і затуманював чадом. У тій похмурій, повній жаху темряві з’явився в Палючому, рятуючись від вогню, дикий звір. Уплав через Пойму переправлялися могутні лосі, олені і сарни, куниці та зайці! У кількох місцях, грізно бурмочучи і випльовуючи воду, форсували ріку коричневі ведмеді. Плили вовки, тікали лисиці. Звірі піднімалися на спасенний високий берег, струшували воду і, не звертаючи уваги на остовпілих людей, зникали в тайзі.
Лише тепер люди з Калючого, які в дотеперішньому своєму житті навіть не чули про таку стихію, почали усвідомлювати своє загрозливе становище. У бараках зростала паніка. Люди скупчувалися з клунками на просторій площі перед бараком комендатури, голій та витоптаній землі. Сюди вогонь доповзти не міг. А великий вогонь наближався в напрямку Калючого все швидше. Спочатку його почули. Дотеперішню надзвичайну тишу, яку порушували лише голоси наляканих птахів і тікаючих звірів, перебило глухе дудніння, що наближалося. Нагадувало далекі громи або важкий поїзд, який мчиться. Хмари диму над Калючим почали клубочитися. Не було сумнівів, що десь там метали ними повітряні вири. А через Пойму продовжувало тікати все, що на тому боці ще жило. У повному симбіозі плили один біля одного вовки з зайцями, ведмеді, олені та сарни, смугасті бурундуки, лисиці, полохливі соболі, їжаки і навіть сліпі неповороткі кроти. Зручними зигзагами перемагали швидку течію ріки нешкідливі звичайні вужі та отруйні змії, яких у тайзі було чимало.