— Війна, громадяни! — повторив на цей раз спокійніше, без крику. Потім прочитав з аркуша:
«Вчора, то значить 22 червня 1941 року, точно о четвертій годині перед ранком згідно з московським часом, фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз!»
— Німці! Німці! — зашепотіли в натовпі.
Далі говорив власними словами, збуджувався і кричав щораз голосніше:
— Фашисти напали на нашу радянську вітчизну боязливо, по-бандитськи, без оголошення війни. Бомблять наші спокійні села й міста. Наша героїчна Червона Армія чинить ворогам завзятий опір і вже від перших годин завдала фашистським собакам величезних втрат. Знищено сотні німецьких танків і літаків, вбито та взято в неволю багато тисяч гітлерівських бандитів. Нема такої сили у світі, яка б нас перемогла! Товариш Сталін особисто керує всіма воєнними заходами. Під його геніальним командуванням напевно переможемо! Смерть гітлерівським фашистам! Хай живе товариш Сталін! Ура!
— Ура, ура, ура! — вигукнули люди коменданта, усі функціонери і бригадири. Захоплений зненацька натовп засланців мовчав.
Потім комендант, пункт за пунктом, оголосив нові розпорядження, які від цієї хвилини, у зв’язку з вибухом війни, є обов’язковими у Калючому. Робочий час подовжується на дві години. Нема вільних днів від роботи. Обов’язкові до цього часу норми праці будуть відповідно збільшені. Воєнним примусом праці будуть охоплені всі, починаючи від чотирнадцятилітніх. Кожне невиконання норми, ухилення від праці, самовільні перерви будуть суворо карані, включно до судового покарання. За свідомий саботаж, виходячи з воєнного закону, загрожує смертна кара. Така сама безжалісна кара зустріне всіх поразників і ворогів радянської влади, які б відважилися на контрреволюційну діяльність або на розпалювання ворожої пропаганди. На сто грамів будуть від сьогодні зменшені щоденні порції хліба.
— Війна має свої залізні, суворі закони, громадяни пєрєсєлєнци. Думаю, що добре мене розумієте... Цілий радянський народ у цей історичний момент стоїть стіною за свою більшовицьку партію. І всі свої сили присвятить перемозі над німецькими фашистами. Вірю, що своєю стахановською працею і ви до тої недалекої перемоги спричинитеся. Тут, у далекому фронтовому тилу, маєте нагоду реабілітуватися. Від сьогодні, так само, як у цілій країні, у нас в Калючому обов’язковим є лозунг: «Усе для фронту, все для перемоги!»
Бригади вирушили в тайгу з запізненням, волоклися поволі, балакучі, як ще ніколи. А єдиною темою була німецько-російська війна. На зрубі робота не клеїлася. Навіть найсуворіші бригадири збирали навколо себе групки людей, мішечок з махоркою пускали по руках і вдавалися до бесіди про війну. Адже знали, що поляки війну з німцями пережили на власній долі. Для росіян же звістка про німецький напад, про віроломство їх дотеперішнього союзника, разом з яким у вересні 1939 року наїхали на Польщу і блискавичними перемогами майже над цілою Європою так у тутешній пропаганді раділи, була справжнім шоком. А крім цього, кожна війна є війною і чого, як не усякого нещастя, можна від неї сподіватися? Навіть якщо для Радянського Союзу це буде війна переможною! Мобілізація, розлука із сім’єю, загроза смерті та каліцтва. З чого тут радіти?
Того вечора після роботи, особливо в бараку, де пліч-о-пліч жили люди з подільського Червоного Яру, ні про що інше, як про німецько-російську війну, не розмовляли, тут усі один до одного мали довіру, тому ніхто не приховував своїх думок. Мужчини обсіли довгий стіл, диміли закрутками з махорки і політиканствували. Зрідка вмішувались до їхніх розмов більш відважні баби. З розкритими від цікавості ротами прислухалася до дорослих більш кмітлива малеча, а особливо підростаючі хлопці.
— Пам’ятайте, люди, що там, де двоє б’ються, то третій має користь! Згадаєте мої слова, — ударив кулаком по столу Мантерис, явно збуджений і немов веселіший, ніж щодня.
— Хвилинку, хвилинку, то значить ти, Людвигу, вважаєш, що ми, поляки, щось буцімто з цієї війни скористаємо?
— Так у мене виходить. Польща скористає, а як Польща, то й ми.
— Чоловіче, як це ти собі видумав? Байдуже, хто в цій війні виграє, німець чи руський, то й так нам нічого з того. Як неволя була, так і буде. Жоден з них Польщі не уступить.