Бабуня Шайніна, якщо вже за щось бралася, доводила справу до кінця. Ще цього самого дня розпорядилася стосовно хрестин.
— То що таке, що нема ксьондза і свяченої води? Язичника хочете виховувати? Сама його охрещу. А як повернемо у Польщу, то врешті-решт ксьондз поправить. Стасю, добре, дитино, що ти під рукою, візьми цю пляшку і набери з Пойми води. Миттю, одна нога тут...
Хрещеними були Гонорка Ільницька і сусід з нар, Ян Долина.
— Яке ім’я йому вибрала?
— Я хотіла б, щоб... може Павло? Павлик.
— Павло! Чому ні. Разом зі святим Петром будемо іменини відзначати, — схвалила бабуня, але їй у голову не прийшло, що це було ім’я відсутнього на цьому заході батька дитини, Пашка Сєдих. — Гонорко, візьми малого на руки. Обережно, обережно, адже не клунок. Сташек, давай пляшку. З Пойми?
— З Пойми, бабусю.
— Не обманюєш часом? Святого Яна також водою з ріки Йордану хрестили. Чиста? Чиста, ну то починаємо, в ім’я Боже! Перехрестимося всі. Так. Ближче, Гонорко, ближче, відкрий йому трохи більше того лобика. А тепер я тебе хрещу,— тут бабуся хлюпнула на малого водою,— в ім’я Отця і Сина і Духа Святого, — полила водою ще раз, аж малий зморщив ніс і заскиглив від страху, — і даю тобі ім’я Павло. Амінь!
Комендант Савін майже не відходив від радіостанції, кидався на інформації, що надходили з головного управління, до шматків зачитував газети, які привозили з Канська і Тайшета. Усі відомості стосовно війни, які доходили до Калючого, а особливо ті з газет, були значно запізнілими. І майже всі похмурі, навіть трагічні.
Не минув ще перший місяць війни, а німці вже захопили Литву, Латвію, Білорусію, Молдавію і майже цілу Україну! Їх броненосні загони наближувалися до Ленінграда і Смоленська. До Смоленська! Адже ж від цього міста лише крок до Москви! Радянська Армія відступала на всьому фронті, зазнаючи поразку за поразкою. Старому чекісту це все не могло вміститися в голові. Не міг знайти інших причин тих поразок, окрім однієї: контрреволюційний саботаж і зрада! Напивався, скреготав від люті зубами, що НКВС занадто мало витовк тої офіцерської банди Тухачевського, тих польських і німецьких шпигунів і буржуазних прислужників. Що, невже не виявили цього довоєнні процеси і прокурорські промови товариша Вишинського? Підбадьорений у такий спосіб, майже завжди, хоч наступного ранку перепитий лоб його лопав від болю, вливав у себе склянку горілки, викликав свого заступника і незмінно починав:
— Порадитись мусимо, Савчуку.
— Так точно, товаришу коменданте!
— Так точно, так точно! А відповіді на твій рапорт ще нема. Видно, таких героїв, як ти, мають на фронті достатньо. Змиваються, як зайці, чорт би їх забрав! Ти собі, Савчуку, це уявляєш? Зайняли цілу твою Україну. А ті все тікають. Зрадники, боягузи, недобита контра! Вип’єш бокал?
— Коли я саме, товаришу коменданте...
— Пий, Савчуку, панночкою тут мені не прикидайся. На фронт рвешся, а склянки горілки, як справжній мужчина, випити не можеш. Пий! Ну, тепер доповідай, що там у тих твоїх «ясних панів» чути. Що тобі там твої «стукачі» надоносили? Що про війну поляки говорять? Якісь там контри готуються?
— Контри як контри, але про війну ведуть дискусії увесь час.
— Ну й що говорять?
— Різне. Але в цілому то цією війною спеціально не журяться, а деякі навіть тішаться нею.
— А то панська контра! Брати таких, Савчуку, чого ти ще чекаєш? До стіни таких! Як війна, то війна... А, зокрема, цікаво, чим ті поляки тішаться? Хотять, щоб німці виграли, чи що?
— Такі також знайшлись би. Але більшість з них вважає, що вибух війни щось у їх долі на світі змінить. Може, знов Польща повстане, а вони повернуться до своїх домівок. Розраховують на Англію, на Америку...
— На Англію, на Америку... І завжди тільки та їх Польща! Надто велика для мене й тебе, Савчуку, політика. Налий ще по одному...
— Але, товаришу коменданте, є й такі, які питають, чи поляків на фронт будемо мобілізувати. Деякі навіть добровольцями охоче б згодилися.
— Говориш? Ну, я їх уже бачу на фронті! При першій-ліпшій нагоді половина з них до німців утекла б. Не вірю їм, Савчуку, ані трішки не вірю. Їм, брате, головне лише одне, щоб звідси вирватися! Байдуже під яким приводом. До тих «добровольців» ти особливо придивляйся. І опиши мені все у рапорті.
Савчук вийшов «після відправи» від коменданта злегка заморочений випитим майже на порожній шлунок алкоголем, але не настільки, щоб над цим, що почув від Савіна, не замислитись. І не відчув загрожуючої йому від цього старого битого пройдисвіта небезпеки. «В разі чого Савін усе звалить на мене. І так мені влаштує, що замість на фронт, розжалований на Колиму причалю. Адже війна. Воєнний закон зобов’язує, а ми тут з тими поляками, правду кажучи, задуже панькаємося. З вибухом війни політикують, в роботі воловодять. А може, навіть саботують? Адже я з часів того Даниловича жодної нової політичної справи у Калючому не виявив! Не вистачало, щоб такий Савін, вбогий п’яниця, забив собі голову нісенітницями і почав підозрювати, що сприяю тим польським панам».