Люди не вірили власним очам і вухам. Дехто плакав. Давидов давав знак рукою, щоб заспокоїлися, бо хоче ще говорити.
— Це ще не все, про що маю вас повідомити. На території Радянського Союзу організовується військо польське! Польське військо, яке пліч-о-пліч з героїчною Червоною Армією буде боротися з німцями! До того польського війська зможете вступати. І це ще не все, граждане полякі! Президія Верховної Ради СРСР декретом від 12 серпня 1941 року дала вам усім амністію, що я сьогодні всім оголошую! Це означає, що від сьогодні всі, як тут стоїте, всі полякі на цілій території СРСР, чи то засуджені судами, чи так як ви, спєцпєрєсєлєнци — є вільними людьми. Усі від сьогодні маєте такі самі права, як радянські люди. Від сьогодні ви на волі, граждане полякі! Від сьогодні маєте право вільно рухатися по території цілого СРСР, за винятком прифронтової зони, що є зрозумілим. Ви тепер, граждане полякі, товаріщі полякі, наші союзники й боєвиє друз’я! Ви тепер люди вільні...
Не дозволили йому закінчити. Мужчини, які стояли близько до підвищення, завдаючи жаху Савіну, вдерлися на це підвищення і почали підкидати Давидова вгору. Люди вигукували «Сто літ! Сто літ!» А коли вже врешті притихли, у натовпі почувся спочатку несміливий, потім щораз голосніший заспів: «Ще Польща не загинула...»
Такого могутнього співу, який проймав до сліз кожного поляка, сибірська тайга над Поймою ніколи раніше ані пізніше не чула...
4
асланці все ще не хотіли вірити, що це все, що почули, може бути правдою. Десь там, у далекому Лондоні, діє польський уряд. У Росії постає польське військо. А в Калючому — амністія.
Минулої ночі випустили з «каталажки» Мантериса і Дереня. Отже, стосовно цієї амністії — то правда! Але де є те польське військо, якесь польське представництво, посольство? Як до них дістатися, куди звертатися? Саме тому, незважаючи на вільну неділю, замість того щоб іти по гриби та ягоди, із самого ранку люди вироїлися з бараків, вирушали під комендатуру, голосно домагалися зустрічі з комендантом.
Очікуючи з непокоєм приїзду комісара Давидова, комендант Савін сподівався найгіршого, навіть того, що його можуть карно відкликати, і навіть послати на фронт. Але те, з чим Давидов справді приїхав, а особливо це, що об’явив полякам, Савіну прямо в голові не вміщалося. Амністія для всіх поляків? Якийсь там польський уряд, якесь польське військо? Вчорашні вороги народу, польські націоналісти, куркулі та буржуї мають від сьогодні бути нашими радянськими союзниками? Що це все означає? Давидов не був охочим до ведення з підлеглим дискусій. Показав Савіну текст декрету про амністію і дав вказівку, як її виконувати в Калючому.
— Маємо під арештом двох підозрілих поляків. Один за антидержавну пропаганду, другий за шпигунство,— доповів Савін.
— За шпигунство? А яким він тобі тут шпигунством займався?
— Ну, тут то мабуть ще ні. Але був у ПКП і зголосився добровольцем у Червону Армію, буцімто на фронт...
— Дурний ти, Савін! Ти забув, що то вже не тридцять сьомий рік. Звільнити!
— Обох?
— Обох. І то ще сьогодні.
— То значить, я маю розуміти, що на підставі тієї амністії будуть звільнені також усі ті поляки, які раніше були засуджені і тепер покарані сидять у таборах?
— А в тебе тут були такі?
— Було кілька...
— Усі поляки будуть звільнені. Не нам про це думати, товариші Берія і Сталін знають, що роблять. Наше з тобою завдання чітко виконувати їхні накази, а деталі зараз обговоримо.