— То як нам повірити, що вони виконають те, що обіцяли? — спитав він. — Для чого нам допомагати їм? Ми ж не політикою займаємося.
Ґільяно подумав. Аспану завжди був цинік, та й трохи жадібний теж — вони вже кілька разів сварилися з приводу пограбувань, бо Пішотта хотів більшої частки для членів банди.
— Не маємо вибору, — сказав Турі. — Комуністи ніколи не помилують мене, як здобудуть контроль над урядом. Нині християнсько-демократична партія, і міністр Трецца, і кардинал Палермо, і, звісно ж, дон Кроче мусять бути нашими друзями й товаришами по зброї. Ми маємо нейтралізувати комуністів — це найважливіше. Зустрінемося з доном Кроче й усе владнаємо.
Він зробив паузу й поплескав Пішотту по плечу.
— Ти молодець, що взяв у кардинала записку. І перепустка стане в пригоді.
Але Пішотту це не переконало.
— Ми робимо за них брудну роботу, — сказав він. — А тоді будемо вештатися, як жебраки, чекаючи їхнього пробачення. Я не вірю жодному з них, вони улещують нас, як нерозумних дівок, обіцяючи нам весь світ, якщо ми стрибнемо до них у ліжко. Як на мене, краще б нам боротися за себе, залишати собі здобич, замість того щоб роздавати її бідним. Ми могли б стати заможні, жити по-королівському в Америці чи Бразилії. Це гідне рішення, тоді не треба було б покладатися на цих pezzonovanti.
Ґільяно вирішив пояснити йому, що саме він відчуває.
— Аспану, — мовив він. — Ми мусимо покластися на християн-демократів та дона Кроче. Якщо ми переможемо й дістанемо помилування, народ Сицилії обере нас своїми лідерами. Ми здобудемо все.
Ґільяно на мить замовк, а тоді всміхнувся Пішотті.
— Якщо вони нас обдурять, ніхто з нас не зомліє від подиву. Але що ми втратимо? У будь-якому разі мусимо боротися проти комуністів, вони нам більші вороги, ніж фашисти. Тому їхня доля визначена. Тепер слухай мене уважно. Ми з тобою мислимо схоже. Остаточний бій буде після того, як ми переможемо комуністів, бо тоді мусимо озброїтися проти «друзів друзів» та дона Кроче.
Пішотта знизав плечима.
— Ми робимо помилку, — сказав він.
Попри свою усміхненість, Ґільяно задумався. Він знав, що Пішотті подобається життя вигнанця. Воно пасувало до його характеру, і хоч він і був хитрий та меткий, уяви йому бракувало. Він не міг зазирнути в майбутнє й побачити невідворотну долю, що чекала на них у вигнанні.
Пізніше того ж вечора Аспану Пішотта сидів на краю скелі й намагався курити. Однак гострий біль у грудях змусив його загасити сигарету й сховати недопалок. Він знав, що його сухоти загострюються, але також знав, що за кілька тижнів у горах почуватиметься краще. Його бентежило тільки те, чого він не розповів Ґільяно.
Протягом подорожі до міністра Трецци та кардинала дон Кроче був його незмінним компаньйоном. Вони вечеряли разом щовечора, і дон розмірковував над майбутнім Сицилії, над буремними часами, що чекають на неї попереду. Пішотта не відразу збагнув, що дон залицяється до нього, намагаючись схилити його до симпатії на адресу «друзів друзів» і дуже обережно переконуючи в тому, що його власне майбутнє, як і доля Сицилії, цілком можуть бути значно яскравіші з доном, аніж із Ґільяно. Пішотта нічим не виказав, що зрозумів це послання. Але воно змусило його переживати щодо намірів дона. Він ніколи раніше нікого не боявся, крім, можливо, Турі Ґільяно. Але дон Кроче, який усе життя провів, здобуваючи «повагу», що вирізняє великих ватажків мафії, вселяв у нього жах. Тепер він усвідомив, чого саме боїться: що дон перехитрить та зрадить їх й одного дня вони впадуть обличчям у пил.
Розділ 20
Вибори до сицилійського законодавчого органу, які відбулися у квітні 1948 року, стали катастрофою для християнсько-демократичної партії. «Народний блок», зібраний із лівацьких партій, комуністичної та соціалістичної, набрав 600 тисяч голосів проти 330 тисяч у християн-демократів. Ще 500 тисяч голосів розділили між собою монархісти та дві інші дрібні партії. Рим охопила паніка. Перед національними виборами треба було щось робити або Сицилія, найвідсталіший регіон, стане останньою краплиною в перетворенні всієї Італії на соціалістичну країну.
У минулі місяці Ґільяно дотримувався своєї угоди з Римом: він зривав плакати партій-суперників, робив набіги на штаби лівацьких угруповань, розганяв їхні зібрання в Корлеоне, Монтелепре, Кастелламаре, Партініко, П’яні-дей-Ґречі, Сан-Джузеппе-Джато та Монреале. Його бандити розвішали по всіх цих містечках плакати, що великими чорними літерами проголошували «СМЕРТЬ КОМУНІСТАМ», і спалили кілька клубів, створених групами робітників-соціалістів. Але ця кампанія почалася запізно, щоб вплинути на регіональні вибори, а вдаватися до крайнього терору вбивствами він не хотів. Між доном Кроче, міністром Треццою, кардиналом Палермо та Турі Ґільяно літали повідомлення. Йому докоряли, закликали вдатися до активніших дій, щоб змінити ситуацію до національних виборів. Ґільяно зберігав усі ці листи для свого «Заповіту».