Його врятувало те, що Ґільяно взяв його під свій захист. Частково це й зупинило руку дона Кроче. Сільвіо Ферра народився в Монтелепре. Ще в юні роки було зрозуміло, яка він людина. Турі Ґільяно безмірно захоплювався ним, хоча друзями вони так і не стали через різницю у віці (Турі був на чотири роки молодший) і тому, що Сільвіо пішов на війну. З неї він повернувся героєм. Зустрів дівчину із Сан-Джузеппе-Джато, одружився, переїхав до неї. Політична слава Ферри все зростала, і Ґільяно дав зрозуміти, що цей чоловік — його друг, попри розбіжності в їхніх поглядах. Тож коли Турі почав свою програму з «освічення» виборців Сицилії, він віддав наказ не вживати ніяких заходів до Сан-Джузеппе-Джато взагалі й до самого Сільвіо Ферри зокрема.
Ферра почув про це, і йому стало клепки відправити Ґільяно записку з подякою, де йшлося, що, коли Турі буде потрібно, він до його послуг. Батьки Ферри досі жили в Монтелепре зі своїми іншими дітьми. Серед дітей була дівчинка п’ятнадцяти років на ім’я Джустіна — вона й понесла записку матері Ґільяно. Так сталося, що сам Турі тоді гостював удома й зміг прийняти її особисто. Більшість сицилійських дівчат у п’ятнадцять років уже цілком жінки, тож Джустіна відразу закохалася в Ґільяно — як могло бути інакше? Його сила, його котяча грація зачарували її так, що вона безсоромно не могла відвести від нього очей.
Турі з батьками та Ла Венерою саме пили каву, він спитав, чи не хоче вона приєднатися до них. Джустіна відмовилася. Та тільки Ла Венера помітила, яка дівчина гарненька і яка вона зачарована. Ґільяно не впізнав у ній те дівчисько, яке він колись зустрів на дорозі в сльозах і якому дав грошей.
— Подякуй братові за його пропозицію, — сказав він їй, — і скажи: хай не хвилюється за своїх батьків, вони завжди будуть під моїм захистом.
Джустіна мерщій вийшла з будинку й побігла до батьків. Відтоді в мріях вона була коханою Ґільяно, а наяву пишалася його прихильністю до свого брата.
Тож коли Ґільяно погодився розігнати свято біля Портелла-делла-Джінестри, він по-дружньому попередив Сільвіо Ферру, щоб той не брав участі в першотравневому святкуванні. Запевнив, що ніхто із селян Сан- Джузеппе-Джато не постраждає, але якщо виникне небезпечна ситуація, він не зможе захистити Ферру, якщо той і далі займатиметься справами соціалістів. Сам він, Ґільяно, ніколи не зробить нічого такого, що зашкодило б йому, але «друзі друзів» мають твердий намір вигнати соціалістів із Сицилії, і Ферра неодмінно стане однією з цілей.
Коли Сільвіо Ферра отримав цю звістку, він припустив, що це не більш ніж чергова спроба його залякати, підбурена доном Кроче. Вона не мала значення. Соціалісти йшли до перемоги, і він не пропустить велике святкування вже здобутого успіху.
Першого травня 1948 року жителі містечок П’яні-дей-Ґречі та Сан-Джузеппе-Джато встали рано й рушили в довгий похід гірськими стежками до рівнини за Портелла-делла-Джінестрою. Попереду йшли спеціально виписані з Палермо музиканти. Сільвіо Ферра в оточенні дружини й двох дітей ішов в авангарді процесії із Сан-Джузеппе-Джато й гордо ніс один із величезних червоних прапорів. Яскраво розмальовані візки, у які запрягли коней зі святковими червоними плюмажами, у кольорових попонах з китицями, були повні горщиків, чималих дерев’яних ящиків зі спагеті, велетенських дерев’яних мисок для салатів. Окремий візок призначався для глеків з вином, ще в одному серед блоків льоду лежали головки сиру, великі палки салямі, тісто й пічки для свіжого хліба.
Уздовж колони витанцьовували й грали в м’яча діти. Вершники перевіряли, чи готові їхні коні до перегонів: вони мали стати найцікавішою з пообідніх розваг.
Коли Сільвіо Ферра підводив містян до вузького проходу Портелла-делла-Джінестри, на іншій дорозі з’явилася делегація з П’яні-дей-Ґречі зі своїми прапорами та плакатами соціалістичної партії. Натовпи змішалися, дорогою обмінюючись радісними привітаннями, пліткуючи про останні міські скандали та міркуючи, що ж їм принесе перемога на виборах, яка небезпека чатує попереду. Чутки про те, що цього Першого травня слід чекати негараздів, їх не злякали. Рим вони зневажали, мафії боялися, але не так, щоб скоритися їй. Зрештою, на останніх виборах вони начхали на них — і нічого не сталося.
Опівдні долиною розійшлося понад три тисячі людей. Жінки заходилися біля переносних пічок, кип’ятили воду для пасти, діти запускали повітряних зміїв, над якими шугали крихітні червоні сицилійські яструби. Сенатор від комуністів Ло Козі перечитував свої нотатки до промови, з якою саме мав виступити; група чоловіків на чолі з Сільвіо Феррою споруджувала дерев’яну платформу, на якій стоятимуть сенатор та видатні жителі обох містечок. Йому порадили багато не теревенити, бо діти вже зголодніли.