Ще гірше було те, що фашисти повернули cassetta, цей середньовічний інструмент тортур — жахливу коробку три фути завдовжки та два завширшки, яка чинила дива з упертими людьми. Навіть найзатятіший мафіозі на зустрічі з cassetta говорив так легко, як англійки поводяться. Дон Кроче обурено вихвалявся, що сам ніколи не вдавався до тортур. Простого вбивства завжди вистачало.
Наче статечний кит, він занурився в темні води сицилійського підпілля. Прикинувся францисканським монахом і переселився до монастиря, під захист абата Манфреді: вони мали довгу й приємну історію знайомства. Хоча дон і пишався своєю неписьменністю, йому довелося найняти абата, щоб писати необхідні листи з вимогою викупу, коли на світанку своєї кар’єри він взявся викрадати людей. Ці двоє завжди були чесні поміж собою, адже мали спільні інтереси — розпусні жінки, хороше вино й складні грабіжницькі схеми. Дон часто брав абата із собою до Швейцарії, куди їздив, щоб навідатися до лікарів та посмакувати прості розкоші цієї країни — приємний відпочинок від значно небезпечніших задоволень Сицилії.
Коли почалася Друга світова війна, Муссоліні більше не міг приділяти Сицилії такої уваги. Дон Кроче відразу ж скористався такою можливістю, щоб дуже тихо вибудувати зв’язки з тими «друзями друзів», які лишилися в живих, відправляючи повні надії повідомлення старим прихильникам мафії, вигнаним на крихітні острівки Пантеллерію та Стромболі. Він потоваришував з родинами ватажків, що ув’язнив префект Морі.
Дон Кроче розумів, що зрештою його єдина надія — перемога союзників і він мусить докласти до цього всіх можливих зусиль. Він зв’язався з підпільними партизанськими загонами й наказав своїм людям допомагати всім пілотам союзників, що виживуть після того, як їхні літаки зіб’ють. Тож у потрібну годину дон Кроче був готовий.
Коли в липні 1943 року до Сицилії увійшла американська армія, дон Кроче простягнув їй руку допомоги. Чи ж у цій армії мало сицилійців, синів іммігрантів? Чи мають сицилійці битися з такими ж сицилійцями заради німців? Люди дона Кроче переконали тисячі італійських солдатів дезертувати й рушити до сховків, що підготувала мафія. Дон Кроче особисто зв’язався з таємними агентами американської армії та провів нападнí сили гірськими стежками так, щоб вони могли обійти важку німецьку зброю в окопах із флангу. Тож, поки британська армія з іншого боку острова зазнавала тяжких утрат і просувалася дуже повільно, американці завершили свою місію значно раніше від запланованого й втратили дуже мало життів.
Сам дон Кроче, неймовірно важкий і майже шістдесятип’ятирічний, увів загін партизанів мафії до Палермо й викрав німецького генерала, що командував обороною міста. Разом із полоненим вони переховувались у місті, аж поки фронт не був прорваний і американська армія не ввійшла до Палермо маршем. Головнокомандувач американських військ у Південно-Східній Італії називав дона Кроче у своїх депешах до Вашингтона «генералом мафії». Саме такої слави він і зажив поміж американських офіцерів у наступні місяці.
Американським військовим губернатором Сицилії став полковник Альфонсо ла Понто. Як високопоставлений політик штату Нью-Джерсі, він дістав призначення безпосередньо на цю посаду й готувався саме до неї. Найкращими його активами були приязність і вміння укладати політичні угоди, а офіцерів штабу обирали за такими ж навичками. Штаб американського військового уряду складався з двадцяти офіцерів і п’ятдесяти солдатів. Чимало з них були італійського походження. Дон Кроче всіх їх пригорнув до грудей зі щирою любов’ю кревного брата, виказуючи всім свою приязність і відданість, попри те, що поміж друзів часто називав їх «ягнятами Христовими».
Та дон Кроче свого слова дотримав. Полковник ла Понто зробив його своїм головним радником, вони заприятелювали. Полковник часто приходив до дона на обід і мало не стогнав від задоволення за такою знайомою їжею.
Першою проблемою, що потребувала розв’язання, було призначення нових мерів у дрібні містечка Сицилії. Колишні мери, звісно ж, були фашистами й опинилися в американських в’язницях.
Дон Кроче порекомендував на ці посади ув’язнених ватажків мафії. Їхні справи чітко говорили про те, що фашисти катували та ув’язнювали їх за протидію державному добробуту, тож вирішено, що злочини, у яких їх звинуватили, сфабриковані. За надзвичайними стравами з риби та спагеті, що готувала його дружина, дон Кроче розповідав полковникові красиві історії про те, як його друзі (усі — вбивці та крадії) не погодилися зректися своєї віри в демократичні принципи справедливості та свободи. Полковник був радий так швидко знайти ідеальних кандидатів для керування цивільним населенням за його вказівками. Уже за місяць більшість містечок Західної Сицилії мали за мерів найзавзятіших мафіозі, яких тільки можна було знайти у фашистських тюрмах.