Він чекав, але всі мовчали. Двоє бандитів, Пассатемпо та Терранова, стояли осторонь, насторожені, наче скручені пружини. Пассатемпо був невисокий, кремезний і потворний чоловік з огидним обличчям, укритим слідами перетерпленої в дитинстві віспи, з повними, безформними вустами. Селяни кликали його Звіром. Терранова був дрібний, подібний до тхора. Утім дрібні риси його обличчя були приємні, а вуста складались у природну усмішку. Пассатемпо був типовий жадібний сицилійський бандит, що просто крав худобу й убивав за гроші. Терранова ж — працьовитий фермер, якому довелося переступити закон, коли два збирачі податків прийшли забрати його призову свиню. Він убив їх обох, зарізав свиню, щоб його родина могла якось протриматись, і втік у гори. Ці двоє об’єдналися, але їх зрадили й схопили, коли вони ховалися на порожньому складі серед пшеничних полів Корлеоне.
Ґільяно сказав їм:
— Ви двоє не маєте вибору. Ми підемо в гори разом, і тоді, як захочете, можете лишитися під моїм командуванням або ж відокремитися. Але нині мені потрібна ваша допомога, і ви винні мені невелику послугу.
Він усміхнувся їм, пом’якшуючи вимогу виконати його накази.
Перш ніж бандити мали змогу відповісти, капрал карабінерів учинив безумство, можливо, викликане зраненою сицилійською гордістю, можливо, вродженою звірячою жорстокістю, а може, просто люттю від того, що бандити під його наглядом збиралися втекти. Він стояв за кілька кроків від Ґільяно й навдивовижу швидко метнувся вперед.
Одночасно з цим він дістав маленький пістолет, схований під сорочкою. Ґільяно перекинув лупару, готуючи до бою, але було надто пізно. Капрал підняв пістолета за два фути від його голови. Куля мала б влучити точно в обличчя Ґільяно.
Усі шоковано завмерли. Ґільяно бачив пістолета, націленого йому в голову. Розлючене червоне обличчя капрала за ним смикало м’язами, наче зміїне тіло, але здавалося, що пістолет рухається дуже повільно. Це було наче провалюватись у жахливий сон, падати довіку, знаючи, що це всього лише сон і йому ніколи не сягнути дна. За мить до того, як капрал натиснув на спусковий гачок, Ґільяно відчув всеохопний спокій, позбавлений страху. Він навіть не кліпнув, коли капрал спустив курок, а, навпаки, подався вперед. Голосно клацнув метал — ударник ударив по несправному патрону. Ще за мить на капрала навалилися Пішотта, Терранова та Пассатемпо, і він упав під вагою їхніх тіл. Терранова викручував пістолет у нього з руки, Пассатемпо схопив капрала за волосся й намагався вичавити йому очі, Пішотта дістав ножа, готовий перерізати капралові горло. Ґільяно зупинив їх саме вчасно.
— Не вбивайте його, — тихо мовив він і відтягнув чоловіків від розпростертого беззбройного капрала. Турі з відчаєм дивився на шкоду, якої вони завдали за коротку мить люті. Капралові майже відірвали вухо, з рани поштовхами густо текла кров. Права рука гротескно й перекручено звисала збоку. Одне око наливалося кров’ю, шкіра над ним відірвалася й закривала його.
І все одно чоловік не боявся. Він лежав там, чекаючи на смерть, і Ґільяно відчув хвилю всеохопної ніжності до нього. Цей чоловік став його випробуванням, він довів його безсмертя; це був чоловік, який засвідчив, що його смерть неможлива. Ґільяно поставив його на ноги і, ошелешивши всіх присутніх, швидко обійняв. Тоді прикинувся, що просто допомагав капралові встати рівно.
Терранова роздивлявся пістолета.
— Тобі дуже пощастило, — сказав він Турі. — У ньому тільки одна куля несправна.
Ґільяно простягнув руку по пістолет. Терранова на мить завагався, та все ж віддав його. Ґільяно повернувся до капрала.
— Поводься добре, — сказав він йому дружнім голосом, — і нічого не станеться ані з тобою, ані з твоїми людьми. Я тобі це гарантую.
Капрал, досі збентежений і слабкий від ран, схоже, навіть не зрозумів того, що йому сказали. Пассатемпо прошепотів Пішотті:
— Дай мені ножа, я його прикінчу.
— Тут Ґільяно віддає накази, — відповів Пішотта, — а всі інші його слухаються.
Він сказав це спокійно, так, щоб Пассатемпо не зрозумів, що він готовий вбити його будь-якої миті.
Жителі Монтелепре, що були тут в’язнями, поспішно втекли. Вони не хотіли стати свідками різанини карабінерів. Ґільяно провів капрала та його охоронців до в’язничного крила й замкнув їх у спільній камері. Тоді повів Пішотту, Терранову та Пассатемпо на пошуки по інших будівлях. У зброярні вони знайшли гвинтівки, пістолети й автоматичні пістолети з коробками патронів. Обвішалися зброєю, коробки завантажили до візка. З житлових бараків забрали ковдри й спальні мішки, Пішотта про всяк випадок кинув до них пару одностроїв карабінерів. Тоді Ґільяно сів на місце візника, і візок, переповнений зібраним добром, рушив, а троє інших чоловіків розсипалися дорогою, готові відбити будь-який напад. Вони швидко рухалися дорогою до Кастелламаре, та їм знадобилася година з гаком, щоб дістатися дому того фермера, який позичив Гекторові Адонісу візок, і сховати награбоване в його свинарнику. Тоді вони допомогли фермерові перефарбувати візок оливково-зеленою фарбою, вкраденою із запасів американської армії.