Марешалло Роккофіно з пошуковою партією повернулися саме до вечері, сонце вже котилося вниз по небу, та ніколи воно не палало так яскраво, як лють маресьяло, коли той побачив своїх людей, зачинених у камері. Він відправив бронемашину вистежувати втікачів по всіх дорогах, але на той час Ґільяно вже був далеко у своєму гірському сховку.
Про цю історію написали всі італійські газети. Лише за три дні до того вбивство двох інших карабінерів теж потрапило на всі обкладинки, але тоді Ґільяно був усього лише ще одним відчайдушним сицилійським бандитом, який претендував на славу тільки своєю жорстокістю. Цей подвиг був зовсім інакший. Він переміг у тактичному двобої з Національною поліцією, звільнив своїх друзів і сусідів, вочевидь несправедливо ув’язнених. До містечка Монтелепре спустилися журналісти з Палермо, Неаполя, Рима та Мілана, щоб узяти інтерв’ю в родичів і друзів Турі Ґільяно. Його мати сфотографували з гітарою Турі — вона заявила, що він грає на ній, як янгол. (Це не була правда, він тільки нещодавно почав грати так, що мелодію можна було впізнати). Його колишні однокласники зізналися, що Турі завжди любив читати і його дражнили «професором». Газети з радістю вчепилися в це: сицилійський бандит, який справді вміє читати. Згадували його кузена Аспану Пішотту, що приєднався до нього в беззаконні зі щирої дружби, і дивувалися з чоловіка, який може викликати в інших таку відданість.
Публікували стару світлину, зроблену, коли Турі було сімнадцять: його надзвичайна, по-середземноморському мужня краса робила всю цю історію ще привабливішою. Однак цілком можливо, що найбільше італійцям подобався акт милосердя Ґільяно стосовно капрала, який намагався його вбити. То було краще за оперу — більше схоже на лялькову виставу з тих, популярних на Сицилії, де дерев’яні фігурки ніколи не втрачають крові, їхню плоть ніколи не рвуть і не калічать кулі.
Газети шкодували лише про те, що Ґільяно вирішив звільнити двох таких злодюг, як Терранова й Пассатемпо, натякаючи, що такі лихі компаньйони можуть заплямувати його образ лицаря в сяйливих обладунках.
Тільки міланська газета зазначила, що Сальваторе «Турі» Ґільяно вже вбив трьох вояків Національної поліції, і запропонувала вжити особливих заходів: не можна пробачати розбійникові його злочини тільки тому, що він красивий, начитаний і вміє грати на гітарі.
Розділ 10
Тепер дон Кроче чимало знав про Турі Ґільяно й захоплювався ним. Істинний юнак-мафіозо. Звісно ж, ішлося про традиційне старе значення слова: так могли сказати про обличчя, про дерево, про жінку — щось надзвичайно красиве за своєю формою.
Цей молодий чоловік міг би стати чудовою латною рукавицею для дона Кроче, чудовим войовим вождем. Дон Кроче був готовий забути Ґільяно те, що тепер він був шипом у його боці. Двоє бандитів із Монтелепре, страшний Пассатемпо та меткий Терранова, були заарештовані з цілковитого схвалення дона. Але все це можна пробачити, було та загуло: дон ніколи не плекав обрáз, які могли вплинути на майбутні прибутки. Тепер він був готовий дуже обережно відстежувати Турі Ґільяно.
Ґільяно далеко в горах і гадки не мав про розквіт своєї слави. Він був надто зайнятий плануванням розбудови своєї влади. Першою його проблемою були двоє бандитських ватажків — Терранова та Пассатемпо. Він розпитав їх про те, як саме вони потрапили в полон, і дійшов висновку: їх зрадили, видали. Вони присягалися, що їхні люди були вірні, чимало хто з них загинув у тій пастці. Ґільяно обміркував почуте й припустив, що мафія, яка з бандою виконувала роль посередника й захисника, зрадила їх. Коли він сказав про це двом розбійникам, вони відмовились у це вірити. «Друзі друзів» ніколи не порушували священного коду омерти, необхідного для їх існування. Ґільяно не наполягав. Натомість запропонував їм приєднатися до своєї банди.
Він пояснив, що має на меті не просто вижити, але й створити політичну силу. Наголосив на тому, що бідних вони не грабуватимуть, натомість половину того, що банда здобуде, роздаватимуть тим, хто цього потребує в краях навколо Монтелепре аж до передмість Палермо. Терранова та Пассатемпо керуватимуть своїми власними бандами, однак будуть підлеглими Ґільяно й без його схвалення не рушатимуть на вилазки. Разом вони матимуть повну владу над землями навколо великого міста Палермо, Монреале та містечок Монтелепре, Партініко та Корлеоне. Ґільяно вразив бандитів тим, що вони робитимуть вилазки проти карабінерів і саме поліції доведеться втікати зі страху за своє життя, а не бандитам. Їх зачарувала ця бравада.