На початку листопада у великих маєтках Сицилії збирають виноград, і для цього наймають робітників по сусідніх селах. Пішотта вийшов на міську площу й найнявся до маєтку герцога Алькамо. Перший день він тяжко працював, заповнюючи кошики гронами пурпурових ягід. На винограднику гарувало більш ніж сотня людей: чоловіки, жінки та малі діти, які за роботою співали. Опівдні їм накрили великий обід.
Пішотта сидів сам, спостерігаючи за іншими. Він помітив молоду жінку, що несла від замку до столів тацю з хлібом. Вона була приваблива, але бліда — вочевидь, їй нечасто доводилося працювати на сонці. І вбрана була краще за інших жінок. Але найбільше Пішотту вразила зневажлива пиха на її обличчі й те, як вона уникала всіх інших робітників. Він дізнався, що ця дівчина — особиста покоївка герцогині.
Пішотта відразу ж зрозумів, що вона якнайкраще підходить для його задуму. Ґільяно, добре знаючи свого друга, суворо наказав йому не осоромити жодної місцевої дівчини в процесі здобування інформації, однак Пішотта вважав Турі надто романтичним і надто невинним для цього світу. Приз був надто спокусливий, та й дівчина — надто гарна.
Коли вона знову винесла хліб, він забрав у неї тацю і поніс сам. Дівчина злякалася, і коли він спитав, як її звати, відмовилася відповідати.
Пішотта опустив тацю на стіл, схопив покоївку за руку й жорстко посміхнувся.
— Коли я тебе питаю, відповідай. Як мовчатимеш — закопаю тебе в цій горі винограду.
Він розсміявся, щоб показати, що то був жарт, тоді обдарував дівчину своєю найчарівнішою усмішкою й заговорив найлагіднішим своїм тоном:
— Ти найкрасивіша з усіх дівчат, яких я бачив на Сицилії, — мовив юнак. — Я мусив до тебе заговорити.
Він водночас і приваблював, і жахав покоївку. Дівчина помітила небезпечний ніж, що звисав у нього з пояса, те, як він тримався — наче й сам був герцогом. Це її зацікавило. Вона сказала, що звати її Ґрацієллою.
Коли робочий день скінчився, Пішотта зухвало постукав на замкову кухню з чорного входу й спитав Ґрацієллу. Літня жінка, яка йому відчинила, послухала, а тоді грубо відповіла, що слугам не дозволено приймати відвідувачів, і грюкнула дверима в нього перед носом.
Наступного дня Пішотта знову взяв у Ґрацієлли тацю й прошепотів, що хоче зустрітися з нею після роботи. Погладивши її руку, він вдягнув їй на зап’ясток тоненький золотий браслет. Дівчина пообіцяла, що, як стане темно, вислизне з дому й зустрінеться з ним у порожньому винограднику.
Тієї ночі Аспану Пішотта вбрався в особливу шовкову сорочку, яку йому пошили в Палермо. Він чекав на неї в долині поміж двох гір винограду. Коли підійшла Ґрацієлла, він обняв її, а коли вона підняла до Пішотти обличчя, чекаючи поцілунку, він притиснув свої вуста до її вуст і водночас запустив руку між її ніг. Дівчина спробувала викрутитися, але він міцно тримав її. Поцілунок став глибшим, він задер її вовняну спідницю й з подивом побачив шовкову білизну. Певно, позичила її в герцогині — смілива штучка, злодійкувата.
Пішотта поклав покоївку на ковдру, розстелену на землі, ліг разом із нею. Вона пристрасно цілувала його, крізь шовкові трусики він відчував її відповідь. Одним швидким рухом зняв їх, торкнувся рукою теплої мокрої плоті. Дівчина, не зупиняючи поцілунку, розстібнула пояс на його штанях, він стягнув їх до щиколоток. Накотився на неї, прибрав руку й одним поштовхом увійшов усередину. Ґрацієлла коротко застогнала й подалася вгору з дивовижною силою, Аспану Пішотта відчув, як здіймається й падає, здіймається й падає, аж раптом Ґрацієлла коротенько верескнула й завмерла. «Дідько, — подумав Пішотта, — надто скоро». Але й так годилося. Його головною метою була інформація, задоволення може зачекати.
Вони обійнялися й загорнулися в ковдру. Пішотта розповів дівчині, що працює, щоб заробити на вступ до Палермського університету, бо його родина хоче, щоб він став юристом: хотів, щоб вона вважала його гідною здобиччю. Тоді почав розпитувати Ґрацієллу про її життя: чи подобається їй робота, що за люди інші слуги. Так поступово й перевів розмову на її господиню, герцогиню.
Дівчина повернула руку Аспану між своїх ніг, а тоді розповіла, яка герцогиня красуня у своєму вишуканому вбранні та коштовностях, як вона любить її, Ґрацієллу, і дозволяє їй носити сукні, що вийшли з моди і які герцогиня сама більше не вдягає.