— Дорогий мій хрещенику, — сказав він, — ніхто не шанує тебе так, як я. Я люблю твою шляхетність і сподіваюся, що саме я допоміг тобі зростити її. Але тепер ідеться про виживання. Ти не маєш надії перемогти «друзів друзів». За останню тисячу років вони, наче мільйони павуків, оплели гігантським павутинням усе життя на Сицилії. Дон Кроче нині стоїть у центрі цього павутиння. Він шанує тебе, хоче твоєї дружби, щоб ти розбагатів поряд із ним. Але іноді ти мусиш коритися його волі. Можеш будувати свою власну імперію, але вона має існувати в його павутинні. Точно можна сказати одне: ти не можеш прямо йому протистояти. Якщо ти так учиниш, сама історія допоможе донові Кроче тебе знищити.
Так прикраси повернулися до герцога. Половину отриманих грошей Ґільяно розподілив між Пішоттою, Пассатемпо та Террановою. Вони зиркали на смарагдову каблучку на його пальці, але мовчали, бо від грошей сам Ґільяно відмовився.
Іншу половину він вирішив розподілити поміж старих удів, дітей-сиріт і бідних вівчарів, які охороняли стада овець та худоби, що належали багатіям, — між злидарів, що його оточували.
Більшу частину грошей він роздав через посередників, але одного дня заповнив кишені свого кожуха банкнотами, узяв полотняного мішка з грошима й вирішив разом із Террановою пройтися селищами між Монтелепре та П’яні-дей-Ґречі.
В одному селищі вони зустріли трьох старих жінок на межі голоду. Кожній із них він дав пачку лір. Вони плакали й цілували йому руки. В іншому селищі був чоловік, який от-от мав втратити свою ферму та землю, бо не міг заплатити заставну. Ґільяно лишив йому достатньо, щоб заплатити за все.
Ще в одному селищі він заплатив власникам пекарні та продуктової крамниці за товари й роздав хліб, сир та пасту всім жителям селища.
У наступному містечку Ґільяно дав грошей батькам хворого хлопчика, щоб вони змогли відвезти його до лікарні в Палермо та заплатити місцевому лікареві, а ще відвідав весілля юної пари й подарував їм щедре придане.
Але більше за все йому сподобалося давати гроші обірваним малим дітям, яких повно на всіх сицилійських вулицях. Чимало з них знали Ґільяно. Вони збиралися навколо нього, поки він роздавав їм пачки грошей, наказуючи віднести їх батькам, а тоді дивився, як радісно вони біжать додому.
У нього лишилося всього кілька пачок, коли він вирішив відвідати власну матір, поки не настали сутінки. Переходячи поле за своїм домом, Турі побачив маленьких хлопчика з дівчинкою — вони плакали, бо загубили гроші, які їм дали батьки, і сказали, що їх забрали карабінери. Ґільяно розважила ця маленька трагедія, і він віддав їм одну з двох останніх пачок грошей. А тоді ще й написав батькам дівчинки записку, бо та була така гарненька, що й думати не хотілося про те, що її можуть покарати.
Не тільки батьки дівчинки були вдячні Турі. На знак своєї відданості жителі Боргетто, Корлеоне, Партініко, Монреале та П’яні-дей-Ґречі почали називати його «королем Монтелепре».
Дон Кроче був радий, попри те, що втратив п’ятирічну «ренту» від герцога. Хоч він і сказав Адонісові, що герцог погодився заплатити двадцять відсотків від вартості прикрас, насправді забрав у нього двадцять п’ять, і п’ять відсотків поклав до своєї кишені.
Ще більше його тішило те, що він так рано помітив Ґільяно й так точно його оцінив. Який вправний, видатний юнак. Хто б міг подумати, що така молода людина може так ясно бачити, так мудро чинити, з такою витримкою слухати старших і розумніших? І все це зі спокійною розсудливістю на варті власних інтересів — звісно ж, дон це поважав, бо хто б захотів зв’язуватися з дурнем? Так, дон Кроче вважав, що Турі Ґільяно стане його сильною правою рукою. А з часом — любим названим сином.
Турі Ґільяно бачив усі ці махінації довкола себе. Він знав, що хрещений батько щиро турбується про нього, але це не значило, що він міг довіритися судженням старшого. Ґільяно знав, що він іще недостатньо сильний, щоб вступити в боротьбу з «друзями друзів»; він і справді потребував їхньої допомоги. Але ілюзій щодо її тривалості не мав. Зрештою, якщо він послухається хрещеного, то стане васалом дона Кроче. Цього він вирішив ніколи не робити. Та треба дочекатися слушного часу.
Розділ 11
Банда Ґільяно налічувала вже тридцять людей. Деякі з них були колишніми членами банд Пассатемпо й Терранови, інші — жителями Монтелепре, яких Ґільяно витягнув з-за ґрат. Вони дізналися, що, попри невинність, пробачення від влади їм чекати не доводилося: на них досі полювали. Тож вирішили: краще бути здобиччю в компанії Ґільяно, аніж самотньо й без друзів.