Выбрать главу

Насамкінець принесли величезну тацю з фруктами та сирами. Тоді, за церемонним горнятком кави й круглим бокалом бренді, дон підготувався до розмови. Він пововтузився на незручному стільці, і міністр поспішно провів його до вітальні, де стояли м’які крісла. Наказав прислузі принести їм кави та бренді, а тоді відпустив. Міністр сам налив донові еспресо, запропонував сигару, від якої той відмовився, і приготувався вислухати мудрість дона, що, як він знав, має бути доречна.

Дон Кроче непохитно стежив за міністром. Його не вразили ані аристократичний профіль, ані грубуваті, чіткі риси обличчя, такі вольові. І борідка міністра йому не сподобалася: надто вже претензійна. Цей чоловік міг справити враження в Римі, але не на Сицилії. Утім саме він міг закріпити владу мафії на острові. То було помилкою минулого — глузувати з Рима, і наслідком її стали Муссоліні з фашистами. Дон Кроче не плекав ілюзій. Лівий уряд може серйозно взятися до реформ і знищення темного уряду «друзів друзів». Тільки уряд із християн-демократів збереже ті юридичні процеси, які захищали дона Кроче, тож він погодився приїхати до Рима з втіхою цілителя перед ордою калік, що страждають переважно на істерію. Він знав, що може зцілити їх.

— Я можу подарувати вам Сицилію на наступних виборах, — сказав він міністрові Трецці. — Але нам потрібні озброєні люди. Ви мусите запевнити мене, що не підете проти Турі Ґільяно.

— Цього я не можу пообіцяти, — відповів міністр Трецца.

— Мусите пообіцяти, — наполіг дон Кроче Мало.

Міністр погладив свою борідку.

— Що за людина цей Ґільяно? — нерішуче спитав він. — Він надто молодий для такої жорстокості, навіть як на сицилійця.

— О ні, він дуже м’який юнак, — заперечив дон Кроче, не зважаючи на сардонічну посмішку міністра й не згадуючи про те, що сам він ніколи не зустрічався з Ґільяно.

Міністр Трецца похитав головою.

— Не думаю, що це можливо. Чоловіка, який убив стількох карабінерів, не можна назвати м’яким юнаком.

То була правда. Дон Кроче подумав, що Ґільяно був особливо необачний в останній рік. Після страти «отця» Додани він пустив усю свою лють на боротьбу з ворогами як у мафії, так і в Римі.

Ґільяно почав надсилати листи до газет, заявляючи, що він править Західною Сицилією, і хай Рим робить, що хоче. А ще — листи, які забороняли карабінерам у містечках Монтелепре, Корлеоне та Монреале патрулювати на вулицях після півночі. Він пояснював це тим, що його людям треба навідуватися до друзів чи рідних і він не хоче, щоб їх заарештовували в ліжках чи стріляли в них, коли вони виходять із дому, так само як і в нього самого, коли він забажає відвідати свою родину в Монтелепре.

Газети друкували ці листи з радісними коментарями. Сальваторе Ґільяно заборонив cassetta? Цей бандит забороняє поліції виконувати її законні обов’язки в містах Сицилії? Яке нахабство. Яка колосальна безсоромність. Цей юнак вважає себе королем Італії? На ілюстраціях були намальовані карабінери, що ховались у провулку Монтелепре, коли велетенська фігура Ґільяно велично ступала на площу.

Звісно, маресьяло Монтелепре міг зробити тільки одне: щовечора він відправляв на вулиці патрулі. Щоночі його гарнізон, який розрісся до сотні чоловіків, був насторожі, охороняв підхід до міста з гір, щоб Ґільяно не мав змоги атакувати.

Але коли він одного разу відправив своїх карабінерів у гори, Ґільяно та п’ятеро його ватажків — Пішотта, Терранова, Пассатемпо, Сільвестро та Андоліні, кожен на чолі загону з п’ятдесяти людей, — влаштували їм засідку. Ґільяно не жалів нікого, шестеро карабінерів убито. Інші втекли з-під нищівного вогню автоматів та гвинтівок.

Рим озброївся проти нього, але саме ця необачність Ґільяно нині могла всім їм прислужитися, якщо тільки дон Кроче зможе переконати цього будяка — міністра юстиції.

— Повірте мені, — мовив він до міністра Трецци, — Ґільяно може нам прислужитися. Я переконаю його оголосити війну соціалістам і комуністам на Сицилії. Він нападатиме на їхні штаб-квартири, стримуватиме їхніх організаторів. Він стане моєю військовою зброєю великого масштабу. А тоді, звісно ж, ми з товаришами зробимо все необхідне з того, що не можна робити публічно.