Книжки з економіки та політики, що приніс Адоніс, бентежили його. Хід історії показував, що ліві партії були єдиною надією для бідняків у будь-якій країні, крім Америки. І все одно він не міг приєднатися до них. Він ненавидів їхні повчання щодо церкви, презирливе пирхання щодо середньовічних родинних зв’язків сицилійців. І він знав, що соціалістичний уряд докладе значно активніших зусиль, щоб викурити його з гір, ніж християни-демократи.
Був вечір, Ґільяно дивився на вогнища його людей, розкидані по горах. Зі скелі, яка виходила на Монтелепре, він час від часу чув уривки музики, яку передавали з гучномовця на сільській площі, музику з Палермо. Містечко для нього було геометричним візерунком вогнів, що складались у майже досконале коло. На мить Турі подумав, що, коли прийде Адоніс і вони закінчать зі справами, він разом із хрещеним батьком спуститься з гір і піде до батьків та Ла Венери. Він не відчував страху. За три роки він перебрав на себе керівництво переміщеннями в провінції. Карабінери його міста були повністю контрольовані, і до того ж він узяв би із собою достатньо членів своєї банди, щоб улаштувати різанину, якщо вони наважаться піти на нього біля дому його матері. Тепер він мав озброєних поплічників навіть серед тих, хто жив на Віа Белла.
Коли прибув Адоніс, Турі Ґільяно відвів його до великої печери зі столом та стільцями, освітленої лампами на батареях, здобутими від американської армії. Професор обійняв його й передав йому пакунок книжок, які Турі вдячно прийняв. Також він дав йому дипломат, повний паперів.
— Гадаю, тебе це зацікавить. Краще прочитай негайно.
Ґільяно розклав папери на дерев’яному столі. То були накази за підписом міністра Трецци про відправлення ще тисячі карабінерів з материка на Сицилію для боротьби з бандитами Ґільяно. Були й плани, що склав очільник армійського штабу. Турі з цікавістю вивчав їх. Він не боявся — йому просто доведеться піти глибше в гори, але попередження це надійшло вчасно.
— Хто дав це тобі? — запитав він Адоніса.
— Дон Кроче, — відповів професор. — Він отримав їх від самого міністра Трецци.
Турі не здався здивованим, як мало б бути. Навпаки, він злегка всміхнувся.
— Це мусить мене налякати? — запитав він. — Гори великі, вони проковтнуть усіх людей, яких вони сюди відправлять, а я насвистуватиму собі перед сном, лежачи десь під деревом.
— Дон Кроче хоче зустрітися з тобою. Він прийде в будь-яке місце, яке ти назвеш, — сказав Адоніс. — Ці плани — доказ його доброї волі. Він має для тебе пропозицію.
— І ти, мій хрещений, радиш мені зустрітися з доном Кроче? — запитав Турі, пильно дивлячись на Гектора.
— Так, — просто відповів Адоніс.
Турі Ґільяно кивнув.
— Тоді ми зустрінемось у тебе вдома, у Монтелепре. Ти певен, що дон Кроче так ризикуватиме?
— Чому б ні? — серйозно сказав професор. — Він матиме моє слово, що йому нічого не загрожує. А я матиму твоє слово, якому вірю понад усе у світі.
Ґільяно взяв руки Гектора у свої.
— Як і я твоєму. Дякую тобі за ці плани й за книжки, які ти мені приніс. Допоможеш мені з однією з них, перш ніж піти?
— Авжеж, — відповів Гектор Адоніс.
І решту ночі він пояснював своїм прекрасним професорським голосом складні місця в принесених книжках. Ґільяно уважно слухав, ставив запитання, наче вони знову були вчителем і учнем, як багато років тому.
Саме тієї ночі Гектор Адоніс порадив Ґільяно завести «Заповіт» — документ, який занотує все, що відбувалося з бандою, і міститиме подробиці всіх потайних угод, які Ґільяно укладав із доном Кроче та міністром Треццою. Цей документ міг захистити його.
Ґільяно поставився до цього із захватом. Навіть якщо документ не має сили, навіть якщо він загубиться, він мріяв, що за сотню років його може знайти якийсь інший бунтівник. Як вони з Пішоттою знайшли кістки Ганнібалового слона.
Розділ 19
Історична зустріч відбулася за два дні. І весь цей короткий проміжок часу містечко Монтелепре бриніло чутками про те, що великий дон Кроче Мало покірно йде, знявши капелюха, на зустріч зі славетним героєм Турі Ґільяно. Невідомо, як розійшлася ця новина. Можливо, так сталося через те, що для цієї зустрічі Ґільяно вжив надзвичайних заходів. Його патрулі перекрили дорогу до Палермо, і майже п’ять десятків його людей, які мали кревну рідню в Монтелепре, навідалися до родичів, щоб у них переночувати.
Пассатемпо з його людьми відправили заблокувати бараки Беллампо й знешкодити карабінерів, якщо вони раптом вийдуть на патрулювання. Люди Терранови контролювали дороги від Кастелламаре та Трапані. Капрал Каніо Сільвестро розмістився на даху з п’ятьма своїми найкращими стрільцями та важким кулеметом, схованим за звичними для Монтелепре бамбуковими рамами, на яких сушили томати для пасти.