Побачив Сіддхартха, яка вродлива ця жінка, і серце його аж засміялось. І коли паланкін порівнявся із ним, юнак низько вклонився, а як випроставсь, то подивився в чарівне ясне обличчя, спробував щось прочитати в розумних, увінчаних високими бровами очах і вдихнув незнайомі пахощі. Всміхнулась йому вродливиця, ледь помітно кивнула головою і зникла в гаю; за нею посунули й слуги.
«Ось як я входжу до цього міста — під чарівним знаменням! » — промайнуло в Сіддхартхи. Йому кортіло відразу ступити до гаю, але він завагався й аж тепер пригадав, як служниці та слуги розглядали його при вході — зневажливо, підозріливо, навіть з відразою.
«Я ще самана,— подумав Сіддхартха,— усе ще самана. Аскет і жебрак. Не такий я повинен бути, не такий я ввійду до гаю». І він всміхнувся.
У першого ж чоловіка, що трапивсь йому дорогою, юнак розпитував про гай і про те, як звати жінку. Він довідавсь, що це — гай Камали, славетної куртизанки, і що, крім гаю, вона має й будинок у місті.
Аж тоді ступив Сіддхартха до міста. Нарешті він мав мету.
Простуючи до мети, він ішов туди, куди його вели вулички, пірнав у людські потоки, застигав на майданах, відпочивав на кам’яних сходах біля річки. Надвечір Сіддхартха спізнався з помічником цирульника, якого вперше побачив за роботою в затінку під склепінням, потім — у храмі Вішну, де хлопець моливсь, і якому повідав історію про Вішну й Лакшмі. Заночував Сіддхартха в човнах на річці, а рано-вранці, до того ще, як перші клієнти прийшли до цирульні, попросив того хлопця, щоб зголив йому бороду, підстриг, зачесав його і змастив чуба запашною олією. Після цього Сіддхартха пішов до річки й скупався.
А коли надвечір вродливиця Камала прибула в паланкіні до гаю, Сіддхартха стояв уже біля входу. Він уклонився, і куртизанка кивнула йому головою у відповідь. Потім Сіддхартха підкликав слугу, що йшов у процесії останнім, і попросив переказати господині, що з нею хоче побалакати молодий брахман. Згодом слуга повернувся п сказав, щоб Сіддхартха ішов за ним. Слуга мовчки провів юнака до альтанки, де на канапці лежала Камала, й залишив їх самих.
— То не ти вітався зі мною ще вчора коло воріт? — спитала Камала.
— Так, я побачив тебе ще вчора і привітався з тобою.
— А хіба вчора ти не мав бороди й довгого чуба в пилюці?
- Так, твого ока ніщо не уникло, все ти помітила. Ти бачила Сіддхартху, брахманського сина, що пішов з дому, став саманою і був ним цілих три роки. Одначе тепер я звернув з тої стежки й прийшов до міста. І перша, кого я зустрів ще перед містом, була ти. І прийшов я сюди, о Камало, щоб сказати тобі про це! Ти — перша жінка, з якою Сіддхартха розмовляє, не опускаючи погляду. Тепер я, коли побачу вродливу жінку, не потуплю очей ніколи вже!
Всміхнулася Камала й погралась павиним віялом. А тоді поспитала:
— І Сіддхартха прийшов сюди, щоб мені тільки про це сказати?
— Щоб сказати про це і скласти тобі подяку за твою красу. І якщо не буде тобі неприємно, Камало, то я хочу просити тебе, щоб ти сдала моєю подругою і вчителькою, бо я ще нічого не знаю в мистецтві, в якому ти вельми майстерна.
І Камала засміялася гучно.
- Друже мій, зі мною ще не бувало, щоб до мене приходив з лісу самана й просився в науку! Зі мною ще це бувало, щоб до мене приходив самана із довгим чубом і в старій та подертій настегенній повгязці! Багато юнаків навідується до мене, є серед них і брахманські сини, але ж вони приходять ошатно вбрані, у гарних черевиках, і чуби в них приємно пахнуть, а в гаманцях є гроші. Отакі юнаки ті, самано, що ходять до мене!
І відповів Сіддхартха:
— Ось я й учуся в тебе, Камало. І почав це робити ще вчора. Я вже зголив собі бороду, зачесав і змастив свого чуба. Тепер, о прекрасна, мені бракує вже небагато: гарної одежі, вишуканих черевиків та гаманця з грішми. Знай же: Сіддхартха поклав був домогтися більшого, аніж такі дрібниці, і він його домігся. Як же мені не домогтися тепер того, що я намислив учора,— стати другом твоїм і навчитися в тебе утіх кохання! Ти ще сама побачиш, Камало, який тямовитий з мене учень. Я навчивсь куди важчого, ніж те, чого маєш навчити мене ти. То невже ж тобі мало такого Сіддхартхи, який оце є,— з напомадженим чубом, але без одежі, без черевиків і без грошей?
Засміялась Камала і вигукнула:
— Ні, любий, такого ще мало! Сіддхартха повинен мати одежу — ошатну одежу, і черевики — гарні черевики, і багато грошей у калитці. І щоб він носив Камалі подарунки! Тепер зрозумів ти, самано з лісу? Тепер ти утямив?
— Де й як утямив! — вигукнув Сіддхартха.— Як же мені не втямити того, що промовляють такі вуста! Твої вуста, Камало,— мов щойно розламана смоква. Але й у мене вуста червоні та свіжі, вони пасуватимуть до твоїх, ось побачиш! Одначе скажи, чарівна Камало, невже ти зовсім не боїшся самани з лісу, що пришов учитись кохання?