— А пісок? Пісок — теж живий? — Ліза дивилася на розсипчасту жовто-сіру масу під ногами. Між піщинками періодично траплялися дрібні камінчики, а іноді — навіть великі каменюки. Через одну з таких вона кілька днів тому боляче забила великий палець на нозі. Кінчик нігтя навіть трішки посинів. Мама спершу налякала, що він відпаде, але відразу заспокоїла, що на його місці виросте новий.
— Так. — Жінка ствердно кивнула, наче дівчина запитала її про щось очевидне.
— Тоді можна я сяду? — запитала Ліза і рвучко опустилася на пісок. Вона не любила стояти, коли хтось сидів: відчувала себе наче винною в чомусь. Але відразу ж схопилася на ноги: там, куди вона хотіла всістися, між піском заховалися гострі колючки. — Так нечесно! — Вона копнула пісок. — Я ж запитала!
— Ти не дочекалася відповіді.
— А скільки треба чекати? — Дівчина закопилила губки. Терпіння ніколи не було її сильною стороною: завжди хотілося всього й відразу.
— Ти сама зрозумієш. — Жінка притулила голову до спинки візка й махнула рукою. — Спробуй іще раз.
— Ну добре… Можна я сяду? — промовила дівчина і, уважно оглянувши пісок під своїми ногами, сіла.
— Бачиш, у тебе вже виходить.
— Та я ж сама перевірила, чи там нема колючок!
— Це й була відповідь на запитання. Якби тобі не дозволили, там знову опинилися б колючки. Певне, гостріші за попередні.
— Ви — дивна, — пробурмотіла Ліза.
— Кожен дивний по-своєму. Насправді у світі немає жодної цілком звичайної людини.
— Правда?
— Хіба твої однокласники чи вчителі — не дивні?
— Вони — нормальні, — дівчина виділила особливим тоном останнє слово й зітхнула. Це вона була не такою. Інакше чого вони називали її…
— Не вірю. — Капелюх заперечливо хитнувся. — Згадай. Хіба ти не спостерігала за ними? Ніколи не помічала нічого дивного в їхній поведінці?
Ліза пожувала кінчик прядки волосся. Якщо згадати, жінка таки мала рацію. Просто раніше вона ніколи про це не замислювалась.
— Наша керівниця завжди надягає різні шкарпетки під черевики й думає, що цього не видно. Сергій, коли дивиться на годинник, щоразу додає всі цифри. Юля ніколи не їсть із мокрого посуду в їдальні. Сашко іноді розмовляє сам із собою, коли думає, що його ніхто не чує. Маринка постійно миє руки. Дан перед тим, як іти сходами, каже, що зараз він точно впаде, і робить вигляд, що йому страшно. — Ліза усміхнулася. — Проте він ніколи не падає. Він просто дуркує!
— А ти питаєш дозволу поплавати в морі у людини, яку вперше бачиш. Хіба це не дивно?
— Страшенно дивно, — дівчина весело розсміялася. Розмовляти з цією жінкою було так легко і приємно — від цього настрій ставав ще ліпшим, хотілося жартувати й розповідати щось таке… Про що ніхто не знає. — Але чомусь добре! — додала змовницьким тоном.
— Звісно, що добре! — Жінка теж усміхалася. — Дивацтва — це завжди добре.
Навколо сутеніло. Ліза підвелася, обтрусила з речей пісок, одягнулася, підійшла до води й тихенько мовила:
— На добраніч, море!
Вслухалася в шелестливий шепіт й задоволено обернулася до жінки.
— Ну, я піду?
— Я тебе не тримаю, — жінка кивнула. Її пальці швидко барабанили по підлокітнику.
Це було трішки образливо, і Ліза відвернулася. Море майже підібралося до візка. Дівчина згадала, як одного разу під час прогулянки не встигла до припливу піднятися на скелі. Пощастило, що поруч був тато — назад вона поверталася в нього на плечах. Татові води було по груди. Ліза перекотилася з носка на п’ятку і назад, розглядаючи горизонт. Під час шторму хвилі майже повністю затоплювали катери. Їх утримували лише якорі, глибоко закопані в пісок. Але зараз море було спокійне — дійде до ватерлінії, не вище. А цю жінку точно накриє з головою. Може, запропонувати пересунути візок? Раптом море її потягне за собою? Що, як вона не вміє плавати? Вона ж не вибереться сама. Хоча…Може, вона тільки цього й чекає? На мить дівчині стало страшно за цю незнайомку.
«Я тебе не тримаю». Слова прозвучали, наче крижаний душ.
От і чудово! Не буду! Ліза стулила губи і стала збирати розпущене волосся в косу. Дивна, дуже дивна жінка. Це добре?
Дорога назад здавалася довшою. Так було завжди — притьмом бігти до моря й плентатися додому, ледве пересуваючи ноги. Вологі шорти неприємно прилипали до шкіри, яку стягнула морська сіль. Рани на колінах майже не нагадували про себе. Дівчина купила собі в ятці морозива і проковтнула його за два укуси. До будинків поверталися поодинокі стомлені відпочивальники з надувними кругами в руках і обпеченими обличчями. Сусіди радо приймали приїжджих, однаково Туманівка була малозаселена, а тому дешевий відпочинок тут чекав на кожного гостя. Добре, що чутки про містечко ширилися повільно, і Туманівка залишалася ще напівдикою.