— Ви бачили, як поїхав Іян Чейз?
Офіцер неуважно звів погляд.
— Ні. Вибачте. Я й не помітив, що його немає. Якщо це щось нагальне, спробуйте йому подзвонити. Хвилин за десять їзди звідси є хатина лісників зі стаціонарним телефоном, он у тому напрямку, — вказав він дорогу.
Фок похитав головою.
— Це не горить. Дякую.
Він рушив до машини слідом за Кармен, яка сіла за кермо.
— Назад на турбазу?
— Мабуть.
Вона від’їхала, і гурт на дорозі почав маліти в дзеркальці заднього огляду, поки після повороту не зник зовсім. Обабіч їх обступила зелень, змикаючись, мов стіни собору. Не було навіть натяку на божевілля, яке коїлося в гущавині. Буш добре зберігає свої таємниці.
— Колиба схована дуже добре, але не те щоб нікому не відома, — нарешті заговорив Фок.
— Вибач, що? — Кармен не відривалася від дороги.
— Я думав про те, що сказала Брі Маккензі. В’язень, який дав підказку, знав про колибу. Отож це щонайменше одна людина. А звідки нам знати, чи не натрапляв на неї ще хтось?
— Про кого ти подумав? Про нашого відсутнього приятеля з «Авторитетних пригод»?
— Можливо. Для початку. Він багато часу проводить тут на самоті.
Фок пригадав юрми шукачів, поліціянтів і працівників заповідника, які вийшли на пошуки.
— Але, мабуть, ще багато людей тут буває.
Заїхали на стоянку турбази й дістали з багажника речі. За конторкою сидів той самий лісник, якого вони вже бачили.
— Я чув, там щось відбувається? — переводив він погляд з Фока на Кармен, сподіваючись почути новини, але вони просто кивнули. Цю звістку не їм поширювати.
Двері на кухню були прочинені, й Фок розгледів Марго Рассел. Вона сиділа за столом і тихо плакала, затуливши долонею очі; її плечі здригалися. Обабіч неї сиділи Джил Бейлі й жінка, в якій одразу відчувалася місцева соціальна працівниця. Лорен трималася позаду.
Фок відвернувся. З Марго можна поговорити пізніше, зараз точно не час. За великим вікном адмінкорпусу він побачив рух на стоянці. Темна голова... ні, дві. Брі й Бет йшли від житлового корпусу. Вони сперечалися. Фок не чув слів, але бачив, як вони зупинилися, пропускаючи мінівен. Збоку чітко виднівся напис — «Авторитетні пригоди». Хай де був Іян Чейз, він повернувся. Фок штовхнув ліктем Кармен, і вона озирнулася поглянути.
Лісник за конторкою закінчив реєстрацію та вручив їм два ключі.
— Ті самі номери, що й минулого разу.
— Спасибі, — неуважно подякував Фок, бо вони з Кармен спостерігали, як Чейз вилазить з мінівена; узяв ключі й рушив геть. Не встигли вони вийти за двері, як лісник за конторкою гукнув навздогін:
— Агов. Стривайте.
Він хмурив брови, тримаючи телефонну трубку.
— Ви же з поліції, правильно? Вам дзвонять.
Фок глянув на Кармен, яка здивовано знизала плечима. Вони повернулися до конторки, й Фок, узявши слухавку, представився. Голос на тому кінці був механічний і слабкий, але впізнаваний. Сержант Кінг.
— Чуєте мене? — поспіхом заговорив Кінг.
— Ледве-ледве.
— Чорт. Я неподалік колиби. Дзвоню з телефону лісників, зв’язок тут завжди поганий... — він не договорив. — Так краще?
— Не сказав би.
— Ладно. Слухайте, я повертаюся. З вами є хтось із поліції штату?
— Ні. Тут тільки ми.
Вони з Кармен були єдині біля конторки, та й стоянка майже спорожніла. Більшість поліції, певно, досі біля колиби.
— О’кей. Друже, мені потрібно...
Перешкоди. Тиша.
— Стривайте. Голос пропадає.
— Господи. Зараз чути?
— Ага.
— Ми її знайшли.
Знову білий шум. Фок вдихнув і видихнув.
— Ви чули? — перепитав Кінг тихим голосом.
— Так. Я почув. Жива? — Фок знав відповідь ще до того, як поставив запитання. Поряд з ним закам’яніла Кармен.
— Ні.
І все одно це слово вразило, як удар у груди.
— Слухайте... — Кінгів голос то зникав, то з’являвся. — Ми повертаємося, але зробіть мені ласку. Хто ще там є?
Фок роззирнувся. Кармен. Лісник за конторкою. На кухні — Марго Рассел і соціальна працівниця, а з ними Джил і Лорен. Близнючки на стоянці. Іян Чейз, який замкнув мінівен і рушив геть. Фок перелічив їх усіх Кінгові.
— А що?
Знову перешкоди. Потім з’явився далекий голос Кінга.
— Поряд з її тілом ми знайшли ще дещо.
День 4. Ранок неділі
Місяць зайшов за хмару, й Аліса, завертаючи за ріг колиби, поринула в темряву.
З того боку галявини хтось вийшов з-за стіни евкаліптів, застібаючи штани. Слабкий запах гарячої сечі, пролитої на холодну землю. Котра година? Майже пів на п’яту, засвідчили осяйні цифри на годиннику. Короткий погляд на колибу — біля неї не було жодного руху.
— Чорт.
Людина, повагавшись, пригнулася й обійшла колибу збоку. Хмари розступилися, й довга трава на порожній галявині засяяла сріблом. Стіна дерев стояла непорушно. Аліса вже зникла з очей.
Розділ 25
Біля заднього колеса орендованої машини лежало два наплічники. Багажник був широко відчинений, і близнючки сперечалися тихими голосами, схилившись голова до голови. Вітер підхоплював і здіймав їхнє волосся, переплутуючи темні пасма. Щойно Фок і Кармен наблизилися, дівчата одностайно замовкли, й суперечка урвалася.
— Даруйте, леді, — нейтральним тоном заговорила Кармен. — Вам потрібно повернутися на турбазу.
— Навіщо? — Бет переводила погляд з Кармен на Фока й назад, на обличчі застиг незрозумілий вираз. Мабуть, подив. А може, щось інше.
— З вами хоче поговорити сержант Кінг.
— Але навіщо? — повторила Бет.
Брі мовчки стояла поряд із сестрою, і погляд її розширених очей бігав по обличчях. Забинтовану руку вона притискала до грудей. Друга рука лежала на відчинених дверцятах машини.
— У Брі призначений огляд, — мовила Бет. — Нам сказали, що можна їхати.
— Я розумію, але вас просять залишитися. Принаймні ненадовго. Ходімо, — Кармен розвернулася до адмінкорпусу. — Наплічники можете взяти із собою.
Фок бачив, як близнючки обмінялися незрозумілим поглядом, а далі неохоче підняли свої речі. Брі не квапилася зачиняти дверцята і йти. Подибали до адмінкорпусу. Коли проходили вікно кухні, Фок бачив, що в нього визирають Джил і Лорен. Він постарався не зустрічатися з ними очима.
Кармен попросила жменьку шукачів звільнити вітальню й завела туди близнючок.
Джил і Лорен, у яких від цікавості витягнулися обличчя, вийшли у фойє. Фок зачинив двері в них перед носом і обернувся до близнючок.
— Сідайте.
Вони з Кармен присіли біч-о-біч на старезній канапі. Брі, повагавшись, теж прилаштувалася на кріслі, яке стояло навпроти. Вона знову смикала пов’язку.
Бет лишилася стояти.
— Ви не збираєтеся нам розповісти, що відбувається?
— Все розповість сержант Кінг, коли приїде.
— І коли це буде?
— Він уже в дорозі.
Бет визирнула у вікно. На стоянці один з шукачів, що був не на чергуванні, підніс до вуха рацію. Послухав, а потім гукнув ще двох, які завантажували щось у машину. Вказав на рацію. Фок здогадався, що чутки дійшли й сюди.
Бет подивилася на нього.
— Її знайшли. Правда?
Мостини зарипіли й знову затихли.
— Вона мертва?
Фок і далі мовчав, тож Бет скоса кинула погляд на сестру. Брі сиділа з закам’янілим обличчям.
— Де? Неподалік колиби? — провадила Бет. — Напевно, там. Відтоді як відшукали колибу, минуло не так багато часу, щоб можна було розширити коло пошуків. Отож вона цілий час була там?