Природа зробила людству найцінніший дарунок — реакцію боротьби чи втечі: це вбудована здатність тіла й мозку скеровувати всю енергію на власний порятунок у небезпечній ситуації. Ви витрачаєте енергію — фізичну чи розумову — лише на те, що допоможе вам вижити. Тому коли виникає реакція боротьби чи втечі, фізична енергія, яку ще п’ять хвилин тому ви використали б, щоб перетравити сніданок чи пообгризати занігтиці, тепер уповні переорієнтовується на самозбереження. Розумова енергія, спрямована на пошук їжі чи планування, яким буде наступний наскельний малюнок у вашій печері, тепер змушує вас сконцентруватися й приготуватися до негайних дій. Іншими словами, стресова реакція боротьби чи втечі — це інстинкт управління енергією. Він вирішує, як саме витрачати обмежену фізичну й розумову енергію.
Усе ще в савані Серенгеті, тікаєте від шаблезубого тигра? Перепрошую. Мені шкода, що наша подорож у часі трохи напружена, але це необхідний захід, якщо ми хочемо зрозуміти біологічне підґрунтя самоконтролю. Повернімося до сьогодення, подалі від небезпечних хижаків. Дихайте глибше, розслабтеся — ви в безпеці та затишку.
Прогуляймося головною вулицею вашого міста. Уявіть її: надворі сонячно, дме легенький вітерець. Пташки наспівують весняних пісень. Аж раптом — не може бути! — на вітрині кондитерської крамнички ви помічаєте найапетитніший у світі полуничний чизкейк. На гладенькій кремовій поверхні виблискує яскраво-червона глазур. Акуратно викладені шматочки полуниці нагадують вам про літні канікули в дитинстві. Ноги самі несуть вас до дверей, не даючи змоги навіть згадати, що ви на дієті, рука сама тягнеться до дверної ручки — й ось ви вже всередині, стікаєте слинкою.
Що ж відбувається зараз із мозком і тілом? Одразу кілька процесів. По-перше, ваш мозок тимчасово охоплює відчуття очікуваної винагороди. Вигляд полуничного тортика змушує мозок спрямувати нейромедіатор під назвою дофамін із центру до периферійних ділянок, що контролюють увагу, мотивацію та дії. Такі невеличкі дофамінові повідомлення наказують мозку: «Негайно з’їж чизкейк, бо не з’їсти його — гірше за смерть». Це може пояснити майже автоматичні рухи ніг і рук, що ведуть вас до кондитерської. Чия це рука? Невже це я відчиняю двері? Так, я. Ну добре, скільки коштує цей шматочок чизкейка?
Коли все це відбувається, рівень цукру в крові знижується. Щойно мозок починає передчувати на губах вершково-полуничний смак, то продукує нейрохімічну речовину, яка спонукає тіло зібрати докупи всю енергію із системи кровообігу. Логіка тіла така: шматочок чизкейка з високим вмістом цукру та жиру суттєво підвищить рівень цукру в крові. Щоб запобігти розвитку цукрової коми та, що малоймовірно (однак малоприємно), летальному наслідку через чизкейк, потрібно підвищити рівень цукру в крові. Погляньте лише, як ваше тіло про вас піклується! Однак після такого різкого падіння цукру в крові ви можете відчути легке тремтіння й роздратування, через що вам ще більше закортить того чизкейка. Дуже підступно. Це може прозвучати як «теорія чизкейкової змови», але якщо протиставити чизкейк і ваші добрі наміри сісти на дієту, присягаюся, чизкейк переможе.
Стривайте-но! Як і мільйон років тому, ви маєте таємну зброю — силу волі. Пам’ятаєте про силу волі — здатність ухвалювати правильне рішення, навіть якщо воно важке? Секундне задоволення від того, як шматочок чизкейка лоскоче ваше піднебіння, не те, що вам насправді потрібно. Частина вас пам’ятає про важливіші цілі — як здоров’я, щастя і струнка талія. Вона усвідомлює, що солодощі загрожують досягненню довгострокових цілей. Тому вона зробить усе, щоб здолати цю перешкоду. Це і є ваш інстинкт сили волі.
Але, на відміну від шаблезубого тигра, чизкейк — не реальна загроза. Просто подумайте: якщо ви не проковтнете цей шматок торта, він нічого не заподіє ані вам, ані вашому здоров’ю, ані талії. Саме так, цього разу ворог усередині вас. Вам не обов’язково стрімголов тікати з кондитерської (хоч і не завадить). І вже точно не потрібно знищувати нещасний шматок сирного тістечка (чи, боронь Боже, кондитера). Але ви повинні якось опанувати ці внутрішні бажання. Покінчити з ними фактично не можна; ця жага захопила вашу свідомість і тіло, тож очевидно, що втекти також немає змоги. У цій ситуації стресова реакція боротьби чи втечі, що активізує найпримітивніші потреби, — не вихід. Самоконтроль потребує іншого підходу до самозбереження — підходу, що допоміг би вам протистояти новій загрозі.