Обміркувавши, чому вона хоче навчитися тримати себе в руках, Ерін дійшла очевидного для себе висновку — щоб стати кращою матір’ю. Однак у моменти безвиході ця мотивація не спрацьовувала. Ерін пам’ятала, що хоче бути хорошою матір’ю, але це її ще більше дратувало! Жінка усвідомила: понад усе вона прагнула насолоджуватися материнством, а це не зовсім те саме, що стати кращою матір’ю. Ерін кричала від безсилля не лише через витівки синів, а й через своє розчарування: вона не дотягувала до свого уявного ідеалу досконалої матусі. Здебільшого вона злилася сама на себе, однак виливала свій гнів на синів. Також Ерін шкодувала, що проміняла свою роботу, де вона була такою потрібною й продуктивною, на материнство, через яке почувалася вкрай безпорадною. Ерін нагадувала собі, що неможливо бути досконалою матір’ю, але це зовсім не додавало їй сили волі, і навіть змушувало ще більше розчаровуватися.
Щоб знайти в собі сили тримати себе в руках, Ерін повинна була усвідомити, що зберігати спокій вона мала більше заради самої себе, а не задля дітей. Кричати не так уже й приємно, й Ерін не подобалася та людина, яку вона бачила в дзеркалі, коли втрачала над собою контроль. Вона відчувала шалену злість, бо життєві реалії такі далекі від її ідеалу, і навіть почала замислюватися, чи справді хотіла бути матір’ю. Але ж Ерін хотіла хотіти бути матір’ю. Змусити себе зупинитися, перевести подих і менше нервуватися треба було не лише для того, щоб стати кращою матір’ю. Ерін мала навчитися насолоджуватися часом зі своїми дітьми та зрозуміти, що недаремно відмовилася від інших аспектів свого життя заради дітей. Переконавши себе в цьому, Ерін помітила, що їй легше зберігати спокій. Не кричати на синів — це не кричати на саму себе й навчитися радіти недосконалим реаліям материнства.
Іноді наша найпотужніша мотивація — це зовсім не те, що нам здається. Якщо ви хочете змінитися, щоб задовольнити когось іншого або стати кращою людиною, спробуйте знайти якесь інше «хочу», важливе особисто для вас.
Щоденна неуважність та колапс цивілізації
Ми одержали безліч фактів про те, що потреба в самоконтролі може вичерпати резерви сили волі, необхідні нам для того, щоб опиратися звичайним побутовим спокусам, таким як солодощі чи цигарки. Звичайно, це не дуже втішні новини. Але як би ці спокуси не загрожували нашій особистій меті, всі вони — лише краплі в морі порівняно з колективними наслідками для суспільства, в якому більшість людей страждає на хронічний дефіцит сили волі. В одному з найтривожніших досліджень виснаження сили волі під назвою «Лісові ігри» для вимірювання самоконтролю було використано показник «суспільних благ»[84]. У цій економічній симуляції на період гри, що тривала уявні двадцять п’ять років, гравці ставали власниками лісопромислової компанії. У перший рік їм надавали 200 га землі й повідомляли, що ліс щороку виростатиме на 10 %. Будь-якого наступного року кожен власник мав право вирубувати до 40 га. За кожен вирубаний гектар гравцям платили по 6 центів. Не намагайтеся підрахувати точно, але за такими правилами найбільш економічно (та й екологічно) вигідно дозволити лісу рости, замість того, щоб вирубати його і негайно продати. Однак ця стратегія вимагала від гравців терплячості й готовності співпрацювати з іншими гравцями, щоб ніхто не спробував вирубати весь ліс і швиденько набити собі кишені.
Перед початком гри деякі групи гравців виконали завдання на самоконтроль, що передбачало блокування чинників, які відвертали увагу, — класичний спосіб виснажити силу волі. Коли учасники почали грати, то були вже трохи стомлені. Такі гравці одразу починали вирубувати свої ліси, прагнучи отримати швидкий прибуток. До десятого року в симуляції їхні території зменшувалися з 200 до 25 га. До п’ятнадцятого року вони повністю знищували ліси, тому гра завершувалася достроково. Гравці не співпрацювали одне з одним й застосовували стратегію «хапай, доки не схопили інші». Натомість в учасників, які не виконували ніяких завдань перед початком гри, все ще залишалися ліси навіть через двадцять п’ять років симуляції: зберігши більше дерев, вони заробили більше грошей. Співпраця, економічний успіх та раціональне використання ресурсів — не знаю, як ви, але я вже маю на оці гравців, яким би довірила свої ліси, бізнес чи країну.