Ці опитування провели психологи Бенуа Монін та Дейл Мілер у рамках свого дослідження, присвяченого стереотипам та процесу ухвалення рішень. Як ви вже, мабуть, зрозуміли, студенти Прінстону, яких попросили оцінити перші два твердження, сприйняли їх доволі агресивно. Натомість студенти, які мали оцінити висловлення зі словом «деякі», поставилися до запитаннь більш нейтрально.
Після того, як студенти оцінили твердження, їх попросили ухвалити рішення в ситуації уявної співбесіди. Їхнім завданням було оцінити відповідність кількох кандидатів — жінок та чоловіків — на керівну посаду в галузі, що стереотипно вважається «чоловічою» (такій, як будівництво чи фінанси). Здавалося, завдання досить просте, особливо для студентів, які щойно спростували сексистську заяву. Звичайно, вони не дискримінуватимуть кваліфікованої жінки. Але студенти Прінстону зробили все геть навпаки: ті, хто агресивно відхилили сексистське твердження, були схильні віддавати керівну посаду чоловікові, на відміну від студентів, які більш-менш погодилися з не такою сексистською заявою про «деяких жінок». Такі самі тенденції спостерігалися й тоді, коли дослідники розпитували студентів, що вони думають про расизм, а потім давали їм змогу подискримінувати національні меншини.
Результати цих досліджень шокували багатьох. Психологи довго вважали: якщо людина висловлює свої переконання, то відповідно й діятиме. Зрештою, ніхто не хоче здаватися лицеміром. Але прінстонським психологам вдалося з’ясувати цікавий факт: ми не завжди послідовні у своїх переконаннях. Більшість із нас не прагне моральної досконалості у справах добра і зла. Ми просто хочемо почуватися достатньо хорошими — і це дає нам право робити все, що заманеться[89].
Студенти, які не погодилися із сексистськими чи расистськими твердженнями, відчули, що вголос заявили про свою високу моральність. Вони довели собі, що не сексисти і не расисти, однак це зробило їх вразливими до того, що психологи називають «моральним дозволом». Коли ви робите щось хороше, то подобаєтеся собі. Отже, ви більше покладатиметеся на імпульсивні пориви — а це найчастіше означає дати собі дозвіл вчинити погано. У нашому випадку студенти почувалися такими хорошими, коли відхилили сексистські та расистські заяви, що й самі не помітили, як ухвалили сексистське чи расистське рішення. Вони почали більше довіряти інстинктивним судженням, не аналізуючи, чи відповідає їхнє рішення загальним засадам справедливості. Ні, вони зовсім не прагнули когось дискримінувати — засліплені своєю добротою, вони просто не помітили хибних рішень.
Моральний дозвіл — це не лише коли ми не боронимо собі робити щось погане. Він звільняє від відповідальності й тоді, коли нас просять зробити щось добре. Наприклад, люди, які пригадали випадки своєї щедрості, пожертвували на доброчинність на 60 % менше порівняно з тими, кого про такі подвиги згадувати не просили. Керівники великого виробництва не надто прагнуть вдаватися до затратних заходів, щоб зменшити обсяги забруднення, якщо їм нещодавно на думку спав якийсь їхній шляхетний учинок[90].
Ефект морального дозволу може пояснити, чому деякі люди з очевидними моральними цінностями — міністри, політики, генеральні прокурори, що борються з корупцією, — можуть для себе виправдати серйозні аморальні вчинки: чи то одружений телепроповідник, що займається сексом з секретаркою, чи то високоморальний міністр фінансів, який за державний кошт робить собі шикарний ремонт, чи офіцер поліції, який застосовує грубу силу проти беззахисного злочинця. Здебільшого люди не аналізують своїх імпульсивних вчинків, якщо почуваються доброчесними, а все навкруги нагадує їм про власні чесноти.
Чому це ми раптом почали обговорювати дискримінацію та секс-скандали замість шоколадного печива й шопінгу? А тому, що сила волі — це боротьба між чеснотами й аморальністю. Усі наші моральні вчинки відчиняють двері для ефекту морального дозволу. Якщо постійно говорити собі «я хороший», коли займаєтеся спортом, та «я поганий», коли прогулюєте тренування, завтра ви, швидше за все, не підете до спортзалу, якщо були там сьогодні. Коли ви хвалите себе за роботу над важливим проектом і картаєте за лінощі, то, найімовірніше, розслабитеся після обіду, якщо добряче попрацювали вранці. Іншими словами, щоразу, коли в нас виникають суперечливі бажання, ми, такі хороші, дозволяємо собі побути трішечки поганими[91].