У цьому винен не лише низький рівень цукру в крові чи виснажена сила волі. Запитавши в людей, як ті собі потурають, дослідники дійшли висновку, що вони, швидше, контролюють свої рішення, а не ухвалюють їх несвідомо. До того ж вони не відчувають провини, а навпаки — навіть пишаються собою. Найпоширенішим виправданням було: «Я був такий хороший, тож заслуговую на невеличке заохочення». Власне, такі відмовки часто й передують невдачам. Вважаючи потурання своїм примхам винагородою за чесноти, ми забуваємо про свою справжню мету й піддаємося спокусі[92].
Логіка процесу морального дозволу, правду кажучи, нелогічна. З одного боку, ми рідко встановлюємо зв’язок між своєю «хорошою» поведінкою та «поганою», яку виправдовуємо. Шопоголіки, що відмовляють собі в такій бажаній покупці, швидше за все, приїдуть додому та з’їдять щось дуже апетитне. Трудівники, які працюють над проектом понаднормово, здатні без жодного докору сумління потішити себе покупкою, розплатившись за неї корпоративною кредиткою[93].
Усе, завдяки чому ми відчуваємо себе «білими та пухнастими», — навіть якщо добрі справи лише на думці — може дати нам дозвіл піддатися імпульсивним бажанням. В одному дослідженні учасників попросили вибрати для себе найпривабливіший тип волонтерства — навчати дітей у притулку чи піклуватися про навколишнє середовище. Незважаючи на те, що учасників насправді не долучали до жодних волонтерських робіт, сама лише думка про участь у таких шляхетних справах викликала в них бажання придбати собі нову пару дизайнерських джинсів. В іншому дослідженні було встановлено, що сама лише ідея про те, щоб пожертвувати кошти на благодійність, пробуджувала в людей бажання прогулятися торговельним центром. Ба більше, ми навіть можемо нахвалювати себе за те, що могли б зробити, але не зробили. Ми могли б з’їсти цілу піцу, але з’їли тільки три шматки. Ми могли б повністю оновити свій гардероб, однак придбали лише одну нову куртку. Завдяки цій безглуздій логіці будь-який випадок потурання своїм бажанням ми можемо перетворити на те, чим слід пишатися. (Заборгованість за кредиткою? Принаймні я не грабував банк, щоб її погасити!)
Такі дослідження доводять, що наш мозок не робить точного прорахунку, наскільки «хорошими» ми були і яку винагороду заслужили. Ми просто довіряємо відчуттю, що робили добрі справи, що ми — хороші. Психологи, досліджуючи моральні судження, дійшли висновку, що саме так ми розрізняємо добро і зло. Ми довіряємо інстинктам і звертаємося до логіки лише тоді, коли змушені пояснювати свої відчуття. Дуже часто ми навіть не можемо логічно обґрунтувати своїх суджень, та все одно не зраджуємо своїх відчуттів. Погляньмо, наприклад, на один сумнівний із погляду моралі сценарій, який використали психологи, щоб дослідити наше ставлення до правильних та неправильних вчинків. Чи вважаєте ви прийнятними сексуальні стосунки між дорослими сестрою і братом, якщо вони роблять це за власним бажанням і застосовують контрацептиви? У більшості з нас таке запитання миттєво викликає внутрішню відразу. Це просто неправильно. І тільки після цього ми напружуємо мозок, щоб пояснити, чому це було б аморальним вчинком[94].
Якщо в нас не виникає внутрішньої огиди, відчуття провини чи страху, коли ми про щось думаємо, то нам не здається це неправильним. Повернімося до наших буденних проблем із силою волі: якщо якийсь вчинок — наприклад, з’їсти ще один шматок святкового торта або ж придбати ще одну дрібничку в кредит — підсвідомо не викликає в нас відчуття «неправильності», ми не піддаємо сумнівам свій раптовий порив. Тож, якщо ми задоволені своїми минулими вчинками, то виправдовуємо свої майбутні слабкості. Коли людина почувається безгрішною, то не сприймає бажання потурати своїм примхам як хибне. Воно здається правильним, адже ви на це заслужили. І якщо єдина мотивація для самоконтролю — це прагнення бути хорошою людиною, будьте готові, що не встоїте перед спокусою одразу ж, як відчуєте себе достатньо хорошими.
Найгірше в моральному дозволі — не лише його досить сумнівна логіка: він обманом заохочує вчинки, що суперечать нашим найкращим інтересам. Він підштовхує нас до саморуйнівної діяльності — порушити дієту, вийти за межі бюджету чи потайки покурити — та змушує сприймати її як винагороду. Це безумство, проте неймовірно хитра витівка нашого мозку перетворює всі наші бажання на обов’язки.