Моральні судження — не така вже й потужна мотивація, як звикло думати сучасне суспільство. Ми ідеалізуємо власне бажання бути доброчесною людиною, і багато хто переконаний, що справжній стимул — це відчуття провини і сорому. Та кого ми обманюємо? Найдужче нас мотивує перспектива одержати те, чого ми прагнемо, та не робити того, чого не хочемо. Моралізуючи певні вчинки, ми самі виробляємо неоднозначне ставлення до них. Визначивши проблему із силою волі як зусилля, яких вам потрібно докласти, щоб стати кращою людиною, ви автоматично почнете шукати причини, щоб цього не робити. Така вже людська натура: ми протестуємо проти правил, нав’язаних нам іншими заради нашого ж добра.
Спробувавши нав’язати ці правила самому собі, починаючи із моралі та самовдосконалення, ви дуже швидко почуєте голос якоїсь частини себе, яка не хоче, щоб її контролювали. Тож, переконавши себе, що займатися спортом, економити гроші чи кинути курити — це правильні вчинки, а не лише спосіб досягти мети, найімовірніше, ви не робитимете цього послідовно.
Щоб уникнути пастки морального дозволу, потрібно навчитися відрізняти справжні моральні дилеми від звичайних побутових труднощів. Несплата податків чи подружня зрада — це справді аморально, однак, порушивши дієту, ви аж ніяк не скоїте смертного гріха. Попри це, більшість із нас вважає всі форми самоконтролю моральним випробуванням. З’їсти десерт, засидітися допізна, не погасити кредиту — відповідно до цього робимо висновок про те, хороші ми чи погані. Жоден із цих вчинків не буває гріхом або чеснотою. Розглядаючи труднощі сили волі з погляду моралі, ми губимося у власних судженнях та перестаємо помічати, як ці труднощі допоможуть нам досягти бажаного.
Під мікроскопом: чесноти і вади
Цього тижня спробуйте зрозуміти, що ви говорите собі та іншим про свою силу волі — про її успіхи та невдачі:
• Чи говорите ви собі, що були «хорошими», коли чогось досягли, або ж «поганими», коли не зробили чогось важливого чи дозволили собі слабкість?
• Чи використовуєте ви свою «хорошу» поведінку, щоб дозволити собі «погані» вчинки? Це безневинне заохочення чи воно ставить під сумнів усі ваші досягнення?
Шеріл, тридцятип’ятирічна фінансова консультантка, мала вийти заміж через вісім місяців. До весілля вона хотіла скинути сім кілограмів, і тому почала ходити до тренажерного залу тричі на тиждень. Проблема полягала в тому, що вона знала точну кількість калорій, яку щохвилини спалювала на тренажері. Тренуючись, Шеріл мріяла, як з’їсть усе, на що заслуговує. Вона планувала зменшувати кількість спожитих калорій, однак у дні тренувань відчувала, що заслуговує поласувати трохи більше. Якщо потренуватися ще п’ять хвилин, заморожений йогурт можна посипати дрібкою шоколадної стружки, а за вечерею випити ще один келих вина. Фізичні навантаження давали їй змогу виявляти слабкість. Результатом стали півтора кілограма — зайві.
Вважаючи тренування дозволом попоїсти, Шеріл сама компрометувала свою мету схуднути. Щоб вибратися з цієї пастки, вона мала розглядати фізичні вправи як необхідний крок до досягнення своєї мети, а здорове харчування — як другий, незалежний крок, який вона також неодмінно мала зробити. Це не взаємозамінні «хороші» вчинки — один із них не давав їй права розслабитися на другому.
Не плутайте допоміжні дії для досягнення мети із власне метою. Ви не маєте права розслаблятися лише тому, що зробили один крок на шляху до досягнення своєї мети. Переконайтеся, чи не змушує вас винагорода за хороші вчинки забувати про свою справжню мету[95].
Проблема з прогресом
Навіть якщо ви не вважаєте свої незначні досягнення показником моральних чеснот, ризик потрапити в пастку морального дозволу все ще існує. Є дещо, що американці моралізують інстинктивно. Та ні, не секс. Це прогрес! Прогрес — це добре, а йти вперед і досягати мети — вкрай приємно. Так приємно, що ми навіть хочемо привітати себе: молодець, друже!