Цю психологічну тенденцію дуже важко змінити. Експериментатори намагалися одержати від піддослідних більш реалістичні прогнози, давши їм конкретні настанови: «Будь ласка, не розглядайте ситуацію в ідеалі. Дайте максимально реалістичний прогноз». Учасники, які одержали інструкції, були налаштовані навіть більш оптимістично щодо своїх занять спортом й оцінювали себе якнайкраще. Дослідники вирішили, що цим оптимістам треба влаштувати реальну перевірку, і через два тижні запросили їх знову, щоб розпитати про успіхи в тренуваннях. Як і слід було чекати, опитувані займалися спортом менше, аніж передбачали. Вони робили прогнози для ідеального світу, однак два тижні жили в реальному[102].
Після цього в тих самих учасників експериментатори запитали про те, як часто, на їхню думку, вони тренуватимуться наступні два тижні. Піддослідні не зрадили свого оптимізму, тож їхні оцінки були ще вищими за початкові прогнози і значно перевершили фактичні показники за останні два тижні. Здавалося, вони ніби повірили у свої початкові середні прогнози й додали собі трохи більше вправ, щоб реабілітуватися за свою «незвично погану» поведінку. Замість того, щоб усвідомити, що останні два тижні були реальними, а їхні початкові оцінки — вигаданим ідеалом, вони сприймали останні два тижні як аномалію.
Такий оптимізм зрозумілий: якби ми думали, що не зможемо досягти жодної своєї мети, то підіймали б білого прапора ще до того, як все починається. Але якщо виправдовувати свою сьогоднішню бездіяльність оптимістичними очікуваннями, можна взагалі не ставити собі ніяких цілей.
Експеримент із силою волі: завтра буде те саме, що й сьогодні
Біхевіоральний економіст Говард Рахлін запропонував цікаву штуку, щоб подолати синдром «нового життя з понеділка». Якщо ви хочете щось змінити у своїй поведінці, спробуйте для початку змінити не саму поведінку, а її варіативність. Курці, яких просили викурювати щодня однакову кількість цигарок, поступово зменшували цю кількість, навіть якщо їм про це не казали. Рахлін стверджує, що така стратегія працює, адже курців позбавляють звичної відмовки, що завтра щось зміниться. Кожна наступна цигарка — це не лише ще одна, викурена сьогодні: це ще одна, викурена завтра, і післязавтра, і після-післязавтра. Кожна додаткова цигарка завдає ще більшої шкоди, і не зважати на наслідки для здоров’я стає дедалі важче[103].
Цього тижня спробуйте застосувати пораду Рахліна до власної мети: день у день намагайтеся зменшувати варіабельність своєї поведінки. Вважайте, що кожен вибір, який ви робите зараз, відповідає за всі ваші подальші рішення. Замість того, щоб запитувати в себе, чи хочете ви зараз з’їсти цей шоколадний батончик, подумайте, чи хочете ви відчувати наслідки поїдання шоколадних батончиків щодня впродовж наступного року. Якщо ж ви постійно відкладаєте якусь важливу справу, не запитуйте в себе, коли це зробити — сьогодні чи завтра. Замість цього поміркуйте, чи хочете ви відчути наслідки постійного зволікання[104].
Джефф, тридцятирічний аналітик мережевих систем, вагався, чи не стати йому вегетаріанцем. Він постійно читав про те, як корисно їсти менше м’яса, не кажучи вже про те жахіття, що виробляють із м’ясом у харчовій промисловості. Але ж як відмовитися від соковитого стейка, піци з мисливськими ковбасками та пепероні, запашного бургера чи смаженого бекону на сніданок? Джефф розумів, що вегетаріанство допоможе йому позбутися вічних докорів сумління, однак рука сама тягнеться до шматочка піци, а бажання стати кращою людиною швидко розчиняється в ароматі розплавленого сиру.
Спроби їсти менше м’яса зумовили цікаві приклади морального дозволу. Джефф почав замовляти одну вегетаріанську страву, щоб реабілітуватися за «аморальну» м’ясну: наприклад, овочевий салат допомагав йому позбутися відчуття провини за смачний стейк. До того ж сніданок Джеффа слугував своєрідним прогнозом на день: якщо він поснідає яєчнею з беконом, день буде «невдалий», а це означає, що на обід та вечерю йому теж дозволяється м’ясо. А завтра (так він собі казав) буде «вдалий» день — із самого ранку до пізньої ночі.