Експеримент із силою волі: дофамінізуємо свою здатність «я буду»
Мої слухачі спробували дофамінізувати обов’язки, що зазвичай відкладали на потім, за допомогою музики, глянцевих журналів і телебачення. Дехто до своєї улюбленої кав’ярні брав нудного підручника, щоб навчатися за чашкою гарячого шоколаду. Один студент виявив справжню креативність: купив квитки миттєвої лотереї й розклав їх по всій оселі, де на нього чекали неприємні хатні обов’язки. Інші намагалися візуалізувати найкращі результати своєї важкої праці, щоб примарна винагорода здавалася реальнішою. Якщо ви відкладаєте якісь справи, бо вони вам неприємні, можливо, вам вдасться заохотити себе, пов’язавши їх із чимось, що точно активує ваші дофамінові нейрони?
У Ненсі, син якої закінчив коледж майже десять років тому, з’явилася проблема з її порожнім гніздечком. У тім то й річ, що не таке вже й порожнє воно було: жінка перетворила колишню дитячу свого сина на «комору», яка з роками стала більше скидатися на сміттєзвалище. Якщо вона не могла нікуди притулити якусь річ, їй однозначно знаходилося місце у вільній кімнаті. Ненсі хотіла навести там лад і перетворити її на гостьову (бо наразі показувати її гостям узагалі було не можна). Та щоразу, як вона відчиняла двері, в неї починалася паніка. Прибирання цієї кімнати стало завданням для її сили волі на моїх заняттях, але Ненсі не вдавалося виконати заплановане, аж доки в цьому їй не допомогла обіцянка винагороди. Жінку надихнуло дослідження, в якому різдвяну музику та святкові аромати використовували для того, щоб клієнти отримували насолоду і довше залишалися в магазині. У більшості людей Санта-Клаус та свіжий аромат хвої пробуджують спогади про найчарівнішу «обіцянку винагороди», коли ви прокидаєтеся вранці і знаходите під ялинкою купу подарунків. Щоб мотивувати себе до прибирання, Ненсі вирішила ввімкнути різдвяні пісні, запалити свічки (як зручно: свічки вона теж знайшла в цій кімнаті!). Незважаючи на свої страхи, жінка і справді отримала насолоду від роботи. Не такою страшною було саме прибирання, як думки про нього, а почати Ненсі допоміг святковий різдвяний дофамін.
Темний бік дофаміну
Дофамін може бути надзвичайно сильним мотиватором, і навіть якщо він спокушає нас замовити десерт чи перевищити ліміт за кредитною карткою, важко назвати цей крихітний нейромедіатор глобальним злом. Але дофамін усе-таки має свій темний бік: побачити його дуже легко, варто лише трохи пильніше придивитися. Якщо ми зробимо паузу та спробуємо з’ясувати, що ж насправді відбувається в мозку й тілі, коли ми починаємо чогось хотіти, то побачимо, що обіцянка винагороди може бути не лише солодкою, а й завдавати неабиякого стресу. Бажання не завжди приємне — іноді воно змушує нас почуватися невдахами. Це відбувається тому, що основна функція дофаміну — змусити нас шукати щастя, а не власне робити нас щасливими. Дофамін може навіть трохи на нас натиснути, навіть якщо це зробить нас нещасними[127].
Щоб спонукати нас до пошуків об’єкта свого бажання, система винагороди має дві зброї: пряник та батіг. Перший спосіб — це, звичайно ж, обіцяна винагорода. Нейрони продукують дофамін, створюючи це відчуття в ділянках мозку, що очікують на насолоду та планують дії. Коли ці ділянки сповнюються дофаміну, виникає бажання — всім хочеться скуштувати солоденького пряника. Але система винагороди має й інший інструмент, що діє, наче славнозвісний батіг. Вивільняючи дофамін, ваш центр насолоди водночас надсилає сигнали до центру стресу. У цій ділянці мозку дофамін активує викид гормону стресу. Унаслідок цього процес пошуку об’єкта бажання починає вас дратувати чи тривожити. Відчуття потреби стає питанням життя, смерті та виживання[128].
Дослідники виділяли це змішане внутрішнє відчуття бажання та стресу в жінок, яким нестерпно хочеться шоколаду. Коли вони бачать шоколадку, виникає реакція страху — фізіологічний рефлекс, пов’язаний з тривогою та збудженням і схожий на відчуття від зустрічі з хижаком у лісі. Описуючи свої відчуття, жінки розповідали не лише про насолоду, а й про страх і втрату контролю. Перебуваючи в подібному стані, ми асоціюємо насолоду з тим, що викликало реакцію, а стрес — із причиною того, чому ми цієї насолоди ще не отримали. Ми не здатні усвідомити, що як насолоду, так і стрес викликає саме об’єкт бажання.