Після сеансу глядачі підтвердили, що двотижневий попкорн насправді був гидкий: відсирілий і залежалий — майже відразливий. Та чи спробували глядачі повернути свої гроші? Ні, вони його з’їли. Вони вмололи 60 % від порції, що з’їли глядачі, яким дістався свіжий попкорн! Люди довіряють своїм дофаміновим нейронам, а не смаковим рецепторам.
Можна без упину чухати потилицю й дивуватися, як таке сталося, але є речі, яким здатні протистояти лише одиниці. Згадайте про свою найбільшу проблему, якій хочете сказати «Я не буду». Ймовірно, ідеться про слабкість, що, як вам здається, робить вас щасливими — або зробить щасливими, якщо ви отримаєте цього вдосталь. Однак ретельний аналіз таких відчуттів та їх наслідків часто свідчить про протилежне. У кращому випадку, отримання винагороди звільняє від відчуття тривоги, спричиненого її очікуванням, і змушує вас хотіти більшого. Але зрештою все, що залишається, — це відчуття розчарування, незадоволеності, розпачу, сорому, втоми й огиди. Іншими словами, щасливішими ви не стаєте. Дедалі більше фактів свідчать про те, що коли люди зосереджують увагу на примарній винагороді, магічне закляття розвіюється. Напружте мозок та порівняйте те, чого він очікує від винагороди (щастя, насолоди, задоволення, позбавлення відчуття суму чи зняття стресу), із тим, що отримує насправді — і ваш мозок зрештою скоригує свої очікування. Наприклад, коли любителі попоїсти починають звертати увагу на смак їжі, що зазвичай викликає в них шалений апетит, то помічають, що на вигляд та запах страва краща, ніж на смак. Навіть коли рот і шлунок уже повні, мозок просить іще. Що більше людина їсть, то сильнішим стає розпач. Іноді вона навіть не відчуває смаку, бо їсть дуже швидко, що ще більше погіршує її фізичний та емоційний стан. На перший погляд це може здатися дивним, адже для таких людей їжа — джерело щастя. Однак дослідження показують, що, якщо ми їстимемо осмислено, то можемо покращити самоконтроль і не допустити переїдання. Згодом такі люди не лише втрачають вагу, а й менше страждають від стресу, страхів та депресії. Звільняючись від хибної обіцянки винагороди, ми часто починаємо розуміти, що те, від чого ми прагнули отримати щастя, і є головним джерелом розпачу[130].
Експеримент із силою волі: чи варта винагорода зусиль
Згадайте, на яку винагороду ви найчастіше чекаєте, коли мозок переконує, що це зробить вас щасливими. Серед моїх слухачів найпоширенішими були такі: снеки, шопінг, телебачення та гаяння часу в мережі — від електронної пошти до покеру. Потіште себе, але не поспішайте. Зверніть увагу на відчуття, що виникають, коли вам обіцяно винагороду: очікування, надію, збудження, тривогу чи слиновиділення — все, що відбувається з тілом чи мозком. Дозвольте собі піддатися бажанню. Відчуття виправдовує очікування? Чи зникає коли-небудь відчуття очікування винагороди — чи воно лише змушує вас більше їсти, витрачати більше грошей або часу? Коли ви будете задоволені результатом та чи будете взагалі? Чи ви просто досягнете точки, коли вже не зможете продовжувати, бо переїли, виснажилися, розгубилися, не маєте часу або ж не отримали «винагороди»?
Люди, що спробували виконати цю вправу, зазвичай отримували один із двох результатів. Дехто розумів, що коли він насправді звертає увагу на момент переживання насолоди, то, щоб відчути вдоволення, потребує набагато меншого. Іншим стало ясно, що такі відчуття зовсім їх не задовольняють, а лише утворюють прірву між очікуванням винагороди та реальними відчуттями. Обидва результати допоможуть вам краще контролювати себе.
Важлива роль бажання
Перш ніж просити лікаря виписати препарати, які пригнічують продукування дофаміну, розгляньмо й позитивний бік обіцянки винагороди. І хоча нам уже відомо, що бажання — це не обов’язково щастя, все-таки не варто намагатися повністю позбутися бажань. Життя без бажань, може, й не потребує значного самоконтролю, але це зовсім не те життя, яке хотілося б прожити.
Адам ніколи себе не стримував. Коли йому було тридцять три, його стандартний день передбачав із десяток склянок спиртного, кілька доз кокаїну й іноді екстазі як бонус. Це почалося дуже давно, ще в школі: алкоголь він уперше спробував у дев’ять років, а кокаїн — у тринадцять. До повноліття Адам уже добряче підсів на марихуану, кокаїн, опіум та екстазі.