Стислий огляд розділу
Ідея: наш мозок може сплутати обіцянку винагороди з гарантією щастя, тому ми шукаємо насолоду там, де її немає.
Під мікроскопом
• Що активує ваші дофамінові нейрони? Що саме дає вам надію на винагороду та змушує шукати задоволення?
• Нейромаркетингові та зовнішні стимули. Погляньте, як виробники та продавці намагаються використати вас, обіцяючи винагороду.
• Стрес від бажання. Зауважте, коли бажання викликає у вас стрес і тривогу.
Експерименти із силою волі
• Дофамінізуйте своє завдання «я буду». Якщо ви постійно щось відкладаєте, мотивуйте себе, пов’язавши цю справу із чимось, що активує ваші дофамінові нейрони.
• Перевірте обіцяну винагороду. Уявіть себе за заняттям, яке, на думку вашого мозку, зробить вас щасливими, але насправді ніколи не дає цілковитого вдоволення (наприклад, снеки, шопінг, телебачення та онлайн-розваги). Чи схожа реальність на обіцянки мозку?
Розділ 6. Ефект «якого біса», або Чому відчуття провини — неефективна мотивація
Що ви робите, щоб трохи збадьоритися, коли вам погано? Якщо ви схожі на більшість людей, то починаєте шукати винагороду. За даними Американської асоціації психологів, найпоширеніші стратегії боротьби зі стресом — ті, що активують систему винагороди в мозку: ми починаємо їсти, пити, йдемо на шопінг, дивимося телевізор, шукаємо щось в інтернеті та граємо у відеоігри. А чом би й ні? Дофамін обіцяє, що нам від цього полегшає. Це природно, що ми звертаємося до найпотужніших активаторів дофаміну, щоб поліпшити свій настрій. Назвімо це обіцянкою полегшення.
Бажання поліпшити собі настрій — це здоровий механізм виживання, так само вбудований у нашу біологічну систему, як і інстинкт втечі в разі небезпеки. Але куди ми біжимо, щоб нам стало краще? Обіцянка винагороди, як ми вже зрозуміли, не завжди означає, що наш настрій поліпшиться. Найчастіше те, від чого ми очікуємо позитивних емоцій, обертається проти нас. Згідно з національним опитуванням щодо стресу, яке проводила Американська асоціація психологів, найпоширеніші стратегії водночас виявляються вкрай неефективними. Наприклад, лише 16 % опитуваних, що «заїдають» стрес, стверджують, що це їм справді допомагає. В іншому дослідженні було виявлено, що жінки найчастіше їдять шоколад, коли вони стривожені чи перебувають у депресії. Але єдине, що відчувають після свого шоколадного «наркотику», — то це зростання почуття провини. І це зовсім не ті відчуття, на які ми очікуємо, коли прагнемо поласувати смачненьким.
Аналізуючи вплив стресу, тривоги та відчуття провини на самоконтроль, ми бачимо, що поганий настрій викликає слабкості — і часто досить дивні. Лячні попередження про шкоду паління змушують курців жадати цигарки ще більше, економічна криза заохочує людей до шопінгу, а від нічних новин ви можете погладшати. Ні, жодної логіки тут немає, але така вже людська природа. Щоб зберегти силу волі в стресовій ситуації, потрібно знайти спосіб піднімати собі настрій, не піддаючись спокусам. Також необхідно відмовитися від таких стратегій самоконтролю, як відчуття провини та самокритика, — від них нам стає тільки гірше[133].
Чому стрес викликає бажання
Виявляється, ми особливо чутливі до спокус, коли нам погано. В одному дослідженні науковці навмисно створювали для піддослідних стресові ситуації — і результат був завжди той самий. Коли курці уявляли візит до стоматолога, в них виникало раптове бажання закурити. Коли піддослідним, які звикли заїдати стрес, повідомляли, що вони мусять виступити перед аудиторією, їм раптово хотілося жирної чи солодкої їжі. Стресова ситуація для лабораторних щурів, створена за допомогою неочікуваного електричного розряду (цього разу просто в тіло, а не в центр винагороди!), змушувала їх хотіти солодощів, алкоголю, героїну — усього, що дослідники примудрилися покласти до їхніх кліток[134]. За межами лабораторії реальний життєвий стрес підвищує ризик рецидиву серед курців, алкоголіків на реабілітації, наркозалежних та людей, що намагаються схуднути[135].