Завданням було втриматися від невеличкого смаколика, щоб згодом отримати більшу порцію. Шимпанзе спокушали виноградом; людей — родзинками, горішками, цукерками, крекерами й попкорном. Спершу всім учасникам запропонували обрати від двох до шести улюблених ласощів. Це було просто: і люди, і шимпанзе погодилися, що шість — краще за два. Після того дослідники ускладнили завдання. Кожному учасникові дали можливість з’їсти два смаколики одразу ж або зачекати кілька хвилин та з’їсти всі шість. Дослідники знали, що піддослідним хотілося все. Та чи готові вони були чекати?
У цьому дослідженні, опублікованому в 2007 році, вперше порівняли самоконтроль шимпанзе та людини. Його результати стосуються як людської природи, так і еволюційного характеру терплячості. І шимпанзе, і люди віддавали перевагу шістьом ласощам, коли чекати було не потрібно, однак ухвалювали дуже різні рішення, коли потрібна була витримка. Шимпанзе вирішили зачекати більшої порції, і результат вражав — аж 72 %. А як же студенти престижних вишів? Лише 19 %.
То як тлумачити це неймовірне фіаско людини перед дивовижною терплячістю приматів? Невже шимпанзе поталанило мати таємне джерело самоконтролю? Чи, може, людина на якомусь етапі еволюції втратила здатність зачекати кілька хвилин, щоб отримати горішки?
Звичайно ж, ні. Коли ми максимально контролюємо свої імпульсивні бажання, то перевершимо будь-який інший вид на землі. Але дуже часто ми використовуємо свій досконалий мозок не для того, щоб ухвалювати стратегічні рішення, а щоб дати собі дозвіл діяти нераціонально. Це трапляється тому, що префронтальна кора відповідає не лише за самоконтроль. Вона також здатна раціоналізувати погані рішення та обіцяти нам, що завтра буде краще. Б’юся об заклад, ті шимпанзе не говорили собі: «Зараз я візьму дві виноградини, бо завжди зможу отримати шість наступного разу». Але мозок людини виробляє різні психологічні трюки, щоб лишень переконати нас, що поборотися зі спокусою можна й завтра — тому ми зі своєю велетенською префронтальною корою знову й знову поступаємося своїм імпульсивним бажанням.
Хоч ми і шукаємо пояснення в економіці, психології чи нейробіології, багато наших проблем, пов’язаних із силою волі, зводиться до однієї суто людської проблеми: як ми сприймаємо майбутнє. Гарвардський психолог Деніел Ґілберт зробив сміливу заяву, що люди — єдиний біологічний вид, що більш-менш осмислено уявляє майбутнє[161]. І хоч ця здатність вплинула на всі аспекти нашого життя (згадаймо лишень про спіритичні сеанси чи спортивні ставки), вона створила нам і певні проблеми. І проблема ця не так у тому, що ми можемо прогнозувати майбутнє, як у тому, що ми не бачимо його чітко.
Майбутнє на продаж
Можна розглянути перемогу шимпанзе над людьми з погляду економіки. Шимпанзе були більш раціональними, незважаючи на те, що їхній мозок утричі менший за людський. Примати зробили свій вибір (адже шість — краще, ніж два) і діяли відповідно до нього. Вони збільшили свої здобутки за дуже невелику ціну (зачекати всього 120 секунд). Натомість вибір людини був нераціональним. Перед початком випробування учасники чітко заявили, що шість — краще, ніж два. Але щойно поставала необхідність зачекати, щоб потроїти кількість ласощів, у понад 80 % випадків люди змінювали своє рішення. Вони відмовлялися від своїх справжніх потреб заради негайного задоволення.
Економісти називають це явище знеціненням, спричиненим очікуванням: що довше доводиться чекати на винагороду, то менша її вартість для вас. Навіть невеликі затримки суттєво знижують очевидну цінність. У разі затримки всього лише на дві хвилини шість цукерок вартують набагато менше, аніж дві, але одразу. Цінність кожної цукерки тим менша, що більше часу її від вас віддаляє[162].
Знецінення, спричинене очікуванням, пояснює не лише те, чому деякі студенти взяли дві цукерки замість шести, а й чому ми вибрали негайне задоволення коштом майбутнього щастя. Саме тому ми відкладаємо сплату податків, обравши душевний спокій сьогодні за рахунок паніки наприкінці цього місяця або штрафних санкцій на початку наступного. Саме тому ми безконтрольно використовуємо паливо, не зважаючи на неминучу енергетичну кризу, і беремо кредити, не переймаючись збільшенням відсоткової ставки. Ми беремо те, що хочемо і коли цього хочемо (а хочемо ми зараз), а на завтра відкладаємо те, із чим не бажаємо мати справу сьогодні.