Під мікроскопом: як ви недооцінюєте майбутні нагороди?
Запитайте в себе, якими майбутніми винагородами ви торгуєте щоразу, коли піддаєтеся спокусі або зволікаєте з якоюсь справою. Яка негайна ціна примхи? А вартість у довгостроковій перспективі? Це взаємовигідна угода? Якщо раціональна частина вас говорить, що оборудка нечесна, спробуйте вловити момент, коли ви змінюєте свою думку. Що ви думаєте і відчуваєте — що змушує вас виставляти майбутнє на продаж?
У нашому попередньому змаганні за самоконтроль люди погодилися, що шість смаколиків — це краще, ніж два. Але коли дослідник поклав їх на стіл і запитав, візьмуть вони ці ласощі зараз чи воліють зачекати, 80 % студентів Гарварду й Інституту Макса Планка змінили своє рішення. Рахують вони нівроку, але їх засліпила обіцянка винагороди. Біхевіоральні економісти називають цю проблему обмеженою раціональністю — ми раціональні до певного моменту. Коли ми гіпотетично щось уявляємо, то абсолютно раціональні, але коли спокуса реальна, мозок переходить у режим пошуку винагороди, щоб упевнитись, що ми нічого не втратимо[163].
Впливовий біхевіоральний економіст Джордж Ейнслі стверджує, що така зміна початкового рішення лежить в основі більшості невдалих випадків самоконтролю — від алкоголізму до залежності, переїдання та боргів. Більшість людей глибоко в душі прагне протистояти спокусі. Ми хочемо здійснити вибір, що зробить нас щасливими надовго: тверезість замість пияцтва, струнка талія замість смаженої картоплі, фінансова впевненість замість нового гаджета. Й обираємо негайну насолоду ми лише тоді, коли вона дивиться нам в очі і бажання стає непоборним. Це призводить до обмеження сили волі — ми контролюємо себе лише тоді, коли справді цього потребуємо.
Одна з причин, чому ми такі жадібні до негайного задоволення своїх потреб, — це те, що система винагороди мозку розвивалася не для того, щоб реагувати на майбутні винагороди[164]. Першочерговою метою системи винагороди була їжа, і саме тому люди так інтенсивно реагують на запах чи вигляд смачненького. Коли дофамін лише починав продукуватися в мозку людини, віддалена винагорода — чи то за сто кілометрів, чи то за сто днів — не мала значення для щоденного виживання. Ми потребували такої системи, завдяки якій точно не проґавили б доступної винагороди. У кращому випадку нам потрібна була мотивація, щоб отримати доступну зараз винагороду — переплисти річку або вилізти на дерево. Працювати ж п’ять, десять, двадцять років заради винагороди?.. У часи до появи університетів, олімпійських медалей та пенсійних рахунків таке відстрочення було неприпустимим. Почекати до завтра — можливо. Але чекати бозна-скільки — це навряд[165].
Протиставляючи негайне задоволення довгостроковим цілям, мозок сучасної людини розглядає ці дві опції по-різному. Негайна насолода активує давнішу, примітивнішу систему винагороди та її бажання, викликане дофаміном. Майбутнє таку систему не дуже цікавить. Цінність майбутніх винагород аналізує префронтальна кора, що розвинулась у людини лише нещодавно. Щоб не допустити миттєвої слабкості, префронтальна кора має звільнити мозок від обіцянки винагороди. Це — її компетенція, адже саме для того вона і призначена. Але їй доведеться боротися з відчуттям, заради якого щури обпалювали собі лапки на електричній сітці, а люди розтринькували всі гроші в гральних автоматах. Іншими словами, їй буде нелегко.
Однак спокуса має ліміт можливостей. Щоб по-справжньому контролювати префронтальну кору, винагорода має бути негайною, і для максимального ефекту ми маємо її бачити. Щойно між вами та спокусою з’являється певна відстань, шальки терезів переважують на користь системи самоконтролю. Візьмімо, наприклад, студентів престижних вишів, які втрачали самоконтроль, коли бачили дві цукерки. В іншій версії дослідження науковці попросили студентів зробити вибір, проте ласощів перед ними не поклали. А в цьому разі студенти частіше віддавали перевагу більшій, хоч і відтермінованій винагороді. Заохочення, не помітне оку, ставало абстрактнішим та менш цікавило систему винагороди. Це допомагало студентам робити раціональний вибір, подумки прораховуючи його, а не керуючись первісними інстинктами.