Я перев’язую пальця й відрізаю шматок пирога, і дзеркальні нейрони в системі винагороди вашого мозку тим часом активуються. Навіть якщо ви не любите моркви, але знаєте, що це мій улюблений пиріг (а це справді так), ваш мозок чекатиме винагороди. Коли дзеркальні нейрони перехоплюють обіцянку винагороди в інших людей, ми самі починаємо її прагнути.
У цьому простому сценарії ми побачили три шляхи, як наш соціальний мозок може «інфікуватися» слабкою силою волі. Перший — це мимовільне наслідування. Реєструючи рухи іншої людини, дзеркальні нейрони змушують ваше тіло відтворювати їх. Коли ви бачите, як я тягнуся по ніж, то можете мені допомогти, навіть цього не усвідомлюючи. У багатьох ситуаціях ми автоматично відтворюємо фізичні рухи та дії людей, що нас оточують. Якщо ви придивитеся до мови тіл, то помітите, що під час розмови люди копіюють положення тіла одне одного. Чоловік схрещує руки — за мить його співрозмовниця теж схрестить руки. Вона відхиляється назад — невдовзі він зробить те саме. Таке підсвідоме фізичне віддзеркалення допомагає людям краще пізнати одне одного і створює відчуття зв’язку та взаєморозуміння (саме тому торгові агенти, менеджери та політики вчаться навмисне імітувати жести інших людей, бо так їм легше впливати на своїх співрозмовників).
Наш інстинкт наслідувати дії інших людей означає, що, коли хтось тягнеться по чипси, випивку чи кредитку, ви несвідомо зробите те саме — відповідно втрачаючи силу волі. Так, у нещодавньому дослідженні з’ясували, що відбувається в мозку курця, коли він переглядає сцену з фільму, де герой палить. Ділянки мозку, що планують рухи рук, активуються так, ніби мозок курця готується дістати цигарку та запалити її. Просте споглядання того, як хтось курить на екрані, запускає підсвідоме бажання закурити, змушуючи курця ще активніше опиратися цій спокусі[192].
Другий спосіб, у який наш соціальний мозок може збити нас із пантелику — імітування емоцій. Дзеркальні нейрони реагують не лише на біль, що відчувають інші люди, а й на їхні емоції. Тож поганий настрій колеги може зіпсувати настрій і вам, а заразом і викликати бажання випити чарку. Саме тому в телевізійних ситкомах використовують прийом закадрового сміху: режисери сподіваються, що регіт інших людей змусить усміхнутися і вас. Автоматичне «зараження» емоціями також допомагає пояснити факт, який виявили дослідники соціальних мереж Крістакіс та Фаулер, а саме — чому відчуття щастя й самотності поширюється на друзів та родичів. Як же це може зламати силу волі? Адже підхоплюючи негативну емоцію, ми звертаємося до своїх звичних стратегій боротьби — безконтрольного шопінгу чи шоколадки[193].
Крім того, наш мозок здатен також піддаватися спокусі, коли бачить, як це роблять інші. Спостерігаючи, як люди навколо нас потурають своїм бажанням, ми раптом хочемо зробити те саме. Коли ми уявляємо, чого хочуть інші, їхні бажання активують і наші, а їхній апетит може розбудити апетит і в нас. Саме тому в компанії інших людей ми їмо більше, ніж наодинці; саме тому азартні гравці підвищують ставки, коли хтось біля них виграє; і саме тому ми витрачаємо більше, коли йдемо на шопінг із другом.
Під мікроскопом: кого ви «віддзеркалюєте»?
Цього тижня спробуйте звертати увагу на ситуації, в яких ви «віддзеркалюєте» інших людей — особливо пов’язані з вольовими зусиллями. Можливо, з такою людиною вас поєднують спільні слабкості? Чи не перегинаєте ви палиці, коли це роблять інші?
Марк нещодавно влаштувався на нову роботу в кав’ярні. У працівників була десятихвилинна перерва що чотири години. Невдовзі Марк дізнався, що більшість колег у цей час курить на задньому подвір’ї. Закінчувалася зміна так само — за розмовою й цигаркою. Марк не був затятим курцем, але іноді на вечірках дозволяв собі одну-дві цигарки. Та невдовзі він почав курити й під час десятихвилинних перерв, а іноді й затримуватися після роботи, щоб покурити і потеревенити з колегами.
Коли ми перейшли до теми соціального впливу на поведінку, Марк одразу ж упізнав себе. Він ніколи не курив наодинці. Але на роботі так чинили всі, тож встояти було надзвичайно складно. Навіть начальник виходив покурити. Марк не замислювався, до чого призведе ця його соціальна звичка, але однозначно не хотів перетворитися на того, хто живе очікуванням на десятихвилинний перекур. Він вирішив більше не боргувати цигарки в колег, які, власне, зовсім на це не образилися. Марк і далі виходив на перерву, щоб поспілкуватися з колегами, але вже без цигарки.