Люди — природні телепати. Спостерігаючи за діями іншої людини, ми використовуємо соціальний мозок, щоб здогадатися про її мету. Чому та жінка кричить на чоловіка? Чому офіціант фліртує зі мною? Такі здогадки допомагають нам передбачити поведінку інших людей та уникнути соціальних катастроф. Ми повинні вміти захистити себе та інших від соціальних загроз (кричить жінка чи кричать на чоловіка? кому в цій ситуації потрібна допомога?). Нам також слід навчитися реагувати найбільш адекватно в неоднозначних ситуаціях (офіціант-залицяльник, мабуть, просто хоче від вас більше чайових, а не побачення в дамській кімнаті).
Проте в такої автоматичної телепатії є й побічні ефекти для самоконтролю: вона активує в нас такі самі цілі. Психологи називають це явище зараженням метою. Дослідження демонструють, що мету іншої людини, яка змінює і вашу поведінку, «підхопити» напрочуд легко. Наприклад, в одному експерименті студенти переймали мету заробляти гроші, коли читали історію про іншого студента, який працював під час весняних канікул. Ці студенти докладали більше зусиль і швидше заробляли гроші, виконуючи завдання в лабораторії. Хлопці, прочитавши розповідь про те, як чоловік «чіпляє» жінок у барі для випадкового сексу, демонстрували більшу готовність допомогти привабливій жінці під час експерименту. Вони були переконані: якщо допомогти дівчині, це підвищить їхні шанси затягти її в ліжко (гіпотеза має право на життя, однак сумніваюся, що їм поталанило). Інші дослідження доводять, що думка про студента, який курить марихуану, підвищує бажання зловити кайф і в інших студентів; водночас, якщо згадати про друга, який не курить, це бажання зникає[194].
Що все це означає для нашого самоконтролю? Добра новина: заразитися метою можна лише в тому разі, якщо вона у вас спільна. Не можна заразитися метою, наче грипом, — під час нетривалого контакту. Людина, яка не курить, не стане залежною від никотину, якщо її друг дістане з кишені пачку цигарок. Однак вчинки іншої людини можуть спонукати вас до того, що не мало для вас великого значення. Як ми вже побачили, вольові зусилля — це завжди конфлікт між двома конкурентними цілями. Ви хочете задоволення зараз, але пізніше ви хочете бути здоровим. Ви хочете вилити свій гнів на боса, але не хочете залишитися без роботи. Або хочете шикнути, але не хочете залазити в борги. Коли ми бачимо, як інша людина переслідує певну мету, наша свідомість також може схилитися на її бік.
Зараження метою працює в обох напрямах — самоконтролем можна заразитися так само, як і слабкістю, однак найчастіше нас усе-таки «інфікують» спокуси. Якщо ваша колега замовляє на обід десерт, її мета отримати негайне задоволення може скооперуватися з вашою метою отримати негайне задоволення, незважаючи на ваше бажання схуднути. Спостерігаючи, як люди витрачаються на новорічні подарунки, ви теж прагнете здивувати дітей сюрпризом під ялинку і тимчасово забуваєте про своє бажання трохи заощадити.
Експеримент із силою волі: зміцнюємо свою імунну систему
Цілі інших людей не завжди нас «інфікують». Іноді поразка іншої людини може навпаки зміцнити наш самоконтроль. Якщо ви твердо переконані у своїх прагненнях (наприклад, схуднути), однак усвідомлюєте, що існує протилежна мета (наприклад, свіжа ароматна піца), то, коли ви бачите, як хтось поруч дозволяє собі те, що конфліктує з вашою метою, ваш мозок переходить у стан підвищеної бойової готовності. Він ще вище підіймає вашу основну мету та починає розробляти стратегії, щоб допомогти вам не сходити з дистанції. Психологи називають це явище нейтралізаційним контролем, а ми можемо вважати його імунною реакцією на все, що загрожує вашому самоконтролю.
Найкращий спосіб зміцнити свою імунну систему — щоранку кілька хвилин думати про власну мету, а також про те, в яких ситуаціях ви здатні зійти зі шляху. Це наче вакцина, що захищає вас від бактерій інших людей — думки про свою мету підсилять ваші наміри та допоможуть уникнути «зараження» від інших людей[195].
Іноді ми інфікуємося не конкретною метою (наприклад, з’їсти щось шкідливе, витратити гроші чи звабити незнайомця), а загальними цілями — і просто починаємо потурати своїм імпульсивним бажанням. Дослідники з Університету Ґронінґена в Нідерландах продемонстрували це на прикладі низки реальних життєвих ситуацій: піддослідними були пересічні громадяни, які, нічого не підозрюючи, раптом ставали свідками «поганої» поведінки інших людей: наприклад, коли велосипед прив’язували біля величезного знака «Не ставити велосипеди» або відвідувач супермаркету залишав візок на майданчику для паркування просто під табличкою «Будь ласка, поверніть візок у магазин». Дослідження показало: порушення правил заразне. Люди, які стають свідками таких вчинків, самі починають ігнорувати попередження. Вони теж ставлять велосипеди в недозволених місцях та кидають візки на майданчику для паркування.