Проте наслідки цим не обмежуються. Помітивши велосипед, пристебнутий до забороненого паркану, люди навіть були готові скоротити шлях, перестрибнувши через цю огорожу. А побачивши візки на паркувальному майданчику, навіть могли викинути сміття на підлогу. Зараження було потужним і виходило за межі конкретного правила. Людина починала робити те, що їй хочеться, а не те, що потрібно[196].
Спостерігаючи, як люди ігнорують правила і діють згідно зі своїми імпульсивними бажаннями, ми й самі піддаємося своїм спонтанним поривам. Тобто щоразу, коли хтось навколо нас поводиться погано, наш самоконтроль послаблюється (погані новини для шанувальників реаліті-шоу, де діють три правила досягнення високих рейтингів — напитися, влаштувати бійку та переспати з чужим хлопцем). Почувши, що хтось не платить податків, ви, швидше за все, розслабитеся й порушите дієту. Побачивши, як водій перевищує швидкість, ви можете перевищити свій бюджет. У такий спосіб ми «підхоплюємо» слабкості інших людей, навіть якщо наші особисті спокуси докорінно відрізняються від тих, що ми бачимо. Але найцікавіше те, що для цього нам навіть не потрібно безпосередньо бачити вчинків інших. Наче бактерії, що залишаються на дверній ручці після того, як її торкнулася хвора людина, їхні наслідки заражають нас достатньо, щоб ми почали й самі так робити[197].
Експеримент із силою волі: інфікуйтесь самоконтролем
Дослідження свідчать, що, коли думати про людину з потужним самоконтролем, це може зміцнити вашу силу волі. Чи є людина, яка могла б стати для вас взірцем міцної сили волі? Хтось, кому довелося пережити подібні труднощі та вдалося досягти успіху, або хтось із таким самоконтролем, який хотіли б мати і ви? На моїх заняттях слухачі найчастіше називали відомих спортсменів, духовних наставників та політиків, хоча ваші рідні та друзі можуть мотивувати вас ще сильніше, в чому ви переконаєтеся далі. Коли треба зміцнити силу волі, згадайте про свій взірець. Запитайте в себе, що зробила б ця людина.[198]
У сезон грипу та застуд ми можемо підхопити вірус від будь-кого, із ким вступаємо в контакт: від колеги, який кашлянув на нас, не прикривши свого рота; від касира, який, потримавши в руках вашу кредитку, повертає її з шаром мікробів. Епідеміологи називають це простим зараженням. У разі простого зараження немає значення, хто був носієм інфекції. Бактерії незнайомця впливають на нас так само, як і бактерії близької людини: щоб заразитися, достатньо лише одного контакту.
«Заразна» поведінка передається по-іншому. Соціальна епідемія (наприклад, поширення ожиріння чи куріння) відбувається за принципом складного зараження. Недостатньо лише вступити в контакт з людиною — «носієм» тієї чи іншої лінії поведінки. Усе залежить від стосунків. У Фремінгемі ожиріння не передавалося через паркан і не залітало у кватирку. Соціальна епідемія поширюється через мережі взаємної поваги та симпатії, а не стандартними шляхами. Вплив колеги непорівнюваний із впливом друга, і навіть друг друга вашого друга вплине на вас більше, ніж людина, яку ви бачите щодня, але недолюблюєте. Така селективна інфекція майже невідома медикам: це якби імунна система захищала себе лише від вірусу, поширюваного незнайомцем або неприємною вам людиною. Але саме так поширюються звички та вчинки. Соціальна близькість тут важливіша за географічну[199].
Чому окремі лінії поведінки такі «заразні» в близьких стосунках? Знову скористаємося аналогією з імунною системою: можна сказати, що імунна система відхиляє цілі та особливості поведінки інших людей лише в тому разі, коли розпізнає таких людей як «не себе». Зрештою, наша фізична імунна система не може атакувати власних клітин — розпізнавши власні клітини, вона дає їм спокій. Але якщо вона розпізнає щось чуже, то розцінює це як загрозу й ізолює чи знищує вірус або бактерію, щоб ви не захворіли. Виявляється, коли ми думаємо про людей, яких любимо, поважаємо чи відчуваємо, що схожі на них, наш мозок сприймає їх як себе. Це помітно на томограмах мозку: дорослих піддослідних спершу попросили подумати про себе, а потім — про своїх матерів. Думки про себе та маму активують майже ті самі ділянки мозку, тож виходить, ми ототожнюємо себе з людьми, про яких дбаємо. Наше самовідчуття залежить від стосунків з іншими, і в багатьох випадках ми дізнаємося, хто ми, лише думаючи про інших людей. Ми вводимо таких людей до нашого самовідчуття, тож їхній вибір починає впливати й на наші рішення.