Чому спроби викинути з голови якусь думку чи емоцію спричиняють зворотний ефект? Веґнер припускає, що це якось пов’язано з тим, як мозок кваліфікує команду не думати про щось. Він розбиває завдання на дві частини, що архівуються різними системами мозку. Одна частина мозку відводить увагу від забороненої думки та спрямовує її на щось інше. Так само жінка з першого дослідження Веґнера намагалася забути про білого ведмедя: «Я намагалася подумати про мільйон речей, крім білого ведмедя, але не могла викинути його з голови. Тож... ой, погляньте-но на цю коричневу стіну». Веґнер називає цей процес оператором. Оператор покладається на систему самоконтролю мозку та, як і решта форм самоконтролю, потребує зусиль, значних розумових ресурсів й енергії. Інша частина мозку пересвідчується, що ваші думки, почуття чи дії не пов’язані із забороненим предметом. Дівчина з того експерименту казала: «Я не могла викинути його з голови... Здавалося, щоразу, коли я намагалася не думати про того білого ведмедя, я все одного про нього думала». Веґнер називає цей процес контролером. На відміну від оператора, контролер запускається автоматично і не потребує розумових зусиль. Контролер тісніше пов’язаний з автоматичною системою мозку, відповідальною за виявлення загрози. Це звучить чудово — автоматичний самоконтроль! Аж доки не починаєш розуміти, яка важлива взаємодія між оператором та контролером. Якщо з будь-якої причини оператор виходить з ладу, контролер стає нічним жахом самоконтролю.
За нормальних умов оператор та контролер працюють паралельно. Припустімо, ви зайшли в крамницю та вирішили, що не підходитимете до полиць із чипсами. Поки оператор намагається сфокусуватися, спланувати та проконтролювати вашу поведінку («Я в крамниці, щоб купити кашу — і більше нічого. Де ж полиці зі злаками?»), контролер сканує мозок та середовище на ознаки небезпеки («Увага! Небезпечно! Печиво праворуч! Ти обожнюєш печиво! Це в тебе шлунок бурчить? Тривога! Тривога! Стережися печива! Печиво, печиво, печиво!»). Якщо розумових ресурсів удосталь, оператор упорається з істерикою контролера. Коли контролер вказує на можливі спокуси чи заборонені думки, у справу втручається оператор, скеровуючи вас до вашої мети та не дозволяючи вскочити в халепу. Але якщо розумові ресурси обмежені — різними чинниками, що відвертають увагу: втомою, стресом, алкоголем, хворобою чи іншими причинами, — оператор не здатен виконувати своїх функцій. Натомість контролер схожий на того «зайчика-енерджайзера» з реклами батарейок. Він ніколи не зупиняється.
Стомлений оператор та невгамовний контролер створюють у мозку проблемний дисбаланс. Шукаючи заборонений контент, контролер постійно нагадує мозку про те, що він шукає. Нейробіологи довели, що мозок на підсвідомому рівні безперервно обробляє заборонений контент. Результат — ви думаєте, відчуваєте та робите все те, чого намагаєтесь уникнути. Щойно ви пройдете повз полицю з ласощами в крамниці, монітор згадає про заборону купувати печиво, і ваш мозок зациклиться на печиві, печиві і ще раз печиві! Якщо оператор не матиме максимальної сили, щоб збалансувати діяльність контролера, у вашому мозку розіграється щось схоже на шекспірівську трагедію. Намагаючись запобігти вашому потраплянню в пастку, контролер приведе вас прямісінько до неї.
Якщо ви намагаєтеся про щось не думати, то напевне не зможете викинути цього з голови. Це призводить до іншої проблеми: безуспішно намагаючись відігнати якусь думку, ви доходите висновку, що так і має бути. Чому ж іще вона постійно виринає? Ми віримо, що наші думки — це важливі джерела інформації. Коли думка виникає дедалі частіше і її дедалі важче викинути з голови, логічно, що ми розцінюємо її як важливе послання, на яке слід звернути увагу[229].
Така когнітивна похибка, здається, запрограмована в мозку людини. Ми оцінюємо вірогідність чи правдивість певного факту за ступенем легкості, з якою ми можемо про нього згадати. Якщо ми намагаємося стримати свої хвилювання через щось чи не думати про об’єкт свого бажання, це може мати тривожні наслідки. Наприклад, у вашій пам’яті дуже легко спливають нещодавні випадки авіакатастроф (особливо, якщо ви боїтеся літати і саме віддаєте бортпровіднику свій посадковий талон), тому ми переоцінюємо ймовірність потрапити в авіакатастрофу[230]. Насправді ж ризик — один випадок на чотирнадцять мільйонів, але для більшості людей він вищий за ризик померти від нефриту чи зараження крові, що входять у десятку найпоширеніших причин смерті в США, але які не так швидко спадають на думку.