Яке бажання чи страх ми не намагалися б виникнути з голови, воно стає ще реальнішим та сильнішим. Веґнерові, психологу, який відкрив поняття «іронічного рикошету», якось зателефонувала схвильована студентка, яка не могла не думати про самогубство. Ця думка закарбувалася в її голові, і глибоко-глибоко в душі дівчина була переконана, що має вкоротити собі віку. Бо чому ж іще ця ідея постійно її переслідувала? Вона зателефонувала Веґнеру — мабуть, єдиному психологові, якого знала. Але згадаймо, що Веґнер — психолог-теоретик, а не психотерапевт. Його не вчили знімати з карнизів психічно нестабільних осіб та копатися в темних закутках людської свідомості. Тому він поговорив зі студенткою про те, на чому розумівся: про білих ведмедів. Він розказав їй про свій експеримент та пояснив: що сильніше вона намагатиметься позбутися нав’язливої думки, то активніше та пануватиме в її свідомості. Це не означає, що думка правдива чи важлива. Студентка відчула полегшення, усвідомивши, що її реакція на думки про самогубство лише підсилювала їх, і це не означало, що вона насправді мала собі щось заподіяти[231].
Для вас це може бути думка про те, що людина, яку ви любите, потрапить в аварію. Або набридлива ідея, що пачка ванільного морозива — єдине, що вгамує ваш стрес. Якщо ви панікуєте і намагаєтеся відігнати від себе цю думку, вона лише повертається. А повернувшись, набирає авторитету. Вона здається важливішою, бо ви намагаєтесь викинути це з голови. Як наслідок — ми починаємо вірити в правдивість цієї думки. Страх стає ще гнітючішим, а любитель морозива дістає ложку.
Під мікроскопом: досліджуємо іронічний рикошет
Чи є щось, про що ви намагаєтесь не думати? Якщо так, дослідіть теорію іронічного рикошету. Чи вдається заборонити собі не думати про це? Або ж спроба викинути це з голови повертає думку з новою силою? (Так, цього разу ми даємо контролерові завдання контролювати самого себе).
Як знайти вихід із цієї складної дилеми? Веґнер стверджує, що протидія іронічному рикошету сама по собі іронічна: потрібно просто здатися. Коли ви припините спроби контролювати небажані думки та емоції, вони перестануть контролювати вас. Дослідження активності мозку підтверджують: щойно учасникам дозволили думати про заборонене, ця думка зникала та більше не допікала їхній свідомості. Парадокс, але, дозволивши собі думати про щось, ми перестаємо про це думати[232].
Виявилося, що це просте рішення може допомогти в боротьбі з деякими небажаними внутрішніми станами. Думати, про що думається, та відчувати, що відчувається — не обов’язково вірячи, що це правильно, та не змушуючи себе втілювати ці думки в життя — це ефективна стратегія лікування тривожних розладів, депресії, булімії та залежностей. Давши волю своїм внутрішнім відчуттям, ми починаємо краще контролювати свої дії.
Не хочу цього відчувати
Чи можна впасти в депресію, якщо намагатися не думати про погане? Звучить неймовірно, та, виявляється, можна. Згідно з дослідженнями, що старанніше ми намагаємося притлумити негативні думки, то більше в нас шансів впасти в депресію. Що наполегливіше люди в депресії намагаються блокувати погані думки, то в глибшій депресії опиняються. Один із перших експериментів Веґнера з пригнічення думок продемонстрував, що цей ефект виявляється навіть в абсолютно здорових пацієнтів. Він просив піддослідних або подумати про найгірше, що з ними коли-небудь траплялося, або не думати про це. Якщо людина знервована чи неуважна, спроби не думати про погане змушують її сумувати ще більше, ніж тоді, коли людина справді намагається відчути жаль[233]. В іншому експерименті учасників просили викинути з голови самокритичні думки («Я такий невдаха», «Люди думають, що я недоумок»)[234]. Їхня самооцінка та настрій погіршувалися швидше, ніж у людей, які розмірковували про це відкрито. Те саме відбувається навіть тоді, коли люди думають, що їм нарешті вдалося позбутися негативних думок. Іронічний рикошет тут як тут!