На самому початку року Морвен породила дитину, доньку Гуріна, і нарекла її Ніенор, що означає Скорботна. А Турін зі своїми супутниками, подолавши безліч небезпек, таки дістався до кордонів Доріату. Там їм зустрівся Белеґ Міцнолукий — ватажок прикордонників Короля Тінґола, — і провів їх у Менеґрот. Потому Тінґол прийняв Туріна й навіть усиновив його на знак пошани до Гуріна Незламного; бо ставлення Короля Доріату до домів ельфодрузів змінилося. Відтак на північ до Гітлуму вирушили гінці, щоби просити Морвен покинути Дор-ломін і вернутися з ними в Доріат; але вона й далі не бажала покидати дім, у якому жила разом із Гуріном. На прощання Морвен передала ельфам Драконовий Шолом Дор-ломіну — найвидатнішу родинну реліквію дому Гадора.
У Доріаті Турін зростав гарним і сильним, але ніс на собі печать суму. Дев’ять років прожив він у чертогах Тінґола і за той час горе його ніби поменшало, бо посланці, котрі раз у раз навідувалися до Гітлуму, приносили добрі новини про Морвен та Ніенор. Але настав день, коли гінці не повернулися з півночі, а Тінґол перестав посилати туди інших. Тоді Туріна охопив страх за матір та сестру, і з важким серцем постав він перед Королем, і попросив дати йому кольчугу та меч; а згодом одягнув він Драконовий Шолом Дор-ломіну, й пішов на війну до кордонів Доріату, і став соратником Белеґа Куталіона.
Аж через три роки повернувся Турін до Менеґрота; і прийшов він, скуйовджений, просто з нетрів, і зброя його та одяг геть зносились. А був у Доріаті такий собі Саерос із народу нандорів, один із верховних радників Короля, і здавна він зачаїв образу на Туріна через велику пошану, яку виявляли до нього як до Тінґолового названого сина. Тепер же, сидячи за столом навпроти юнака, Саерос кпинив із нього, мовлячи:
— Якщо мужі Гітлуму такі несамовиті й люті, то які ж у тій землі жінки? Невже вони гасають, мов олениці, зодягнені тільки у власне волосся?
Почувши ці слова, Турін схопив посудину для пиття, і поцілив у Саероса, і сильно поранив його.
Наступного дня Саерос вистежив Туріна, коли той вирушив із Менеґрота знову до кордонів; але Турін переміг його і примусив голого бігти лісами, наче загнаного звіра. Саерос же мчав уперед, гнаний страхом, і зірвався у провалля, на дні якого шумів потік, і тіло його розбилось об великий камінь, що виступав із води. Тоді надійшли інші ельфи й побачили, що трапилося. Був серед них і Маблунґ; він наказав Турінові повертатися разом із ним у Менеґрот і постати перед судом Короля, просячи прощення. Однак Турін, вважаючи себе злочинцем і боячись опинитися в ув’язненні, відмовився виконати Маблунґів наказ, розвернувся і поквапцем пішов геть; і, проминувши Пояс Меліан, вступив у ліси на захід од Сіріону. Там він пристав до зграї бездомного та відчайдушного люду, якого в ті скрутні часи не бракувало в лісах. Та ватага здіймала руку на кожного, хто траплявся на її шляху: на ельфів, на людей і на орків.
Та коли всі події було переказано й розглянуто на суді Тінґола, Король простив Туріна, визнавши його скривдженим. На ту пору Белеґ Міцнолукий повернувся з північних кордонів і прийшов у Менеґрот, шукаючи друга; і Тінґол звернувся до Белеґа, мовивши:
— Туга охопила мене, Куталіоне; я-бо ростив сина Гуріна як свого власного, і так воно й буде довіку, хіба лише сам Гурін повернеться зі світу тіней і ствердить свої права на нього. Мені би не хотілось, аби хтось казав, ніби Туріна несправедливо прогнали у глушину, і я радо вітатиму його повернення, бо дуже люблю його.
І Белеґ відказав йому:
— Я шукатиму Туріна, допоки не знайду, і приведу до Менеґрота, якщо зможу; бо і я люблю його також.
Потому Белеґ відбув із Менеґрота і, долаючи безліч небезпек, шукав він вістей про Туріна по цілому Белеріанду, та все марно.
Турін же довго мешкав серед розбійників і став їхнім отаманом, називаючи себе Нейтаном — Скривдженим. Ватага жила в порослих лісами землях на південь од Тейґліну, ніколи не втрачаючи пильності; проте однієї ночі, коли від часу Турінової втечі з Доріату минув рік, натрапив на їхнє лігво Белеґ. І сталося так, що на ту пору Туріна не було в таборі; розбійники схопили Белеґа, зв’язали і жорстоко повелися з ним, адже боялися, що він є шпигуном Короля Доріату. А Турін, повернувшись і побачивши скоєне, розкаявся в усіх своїх лихих та бунтівних учинках, звільнив Белеґа, поновив дружбу з ним і поклявся відтоді й надалі не воювати і не грабувати нікого, крім слуг Анґбанда.